принципів міжнародних відносин, що призвело до таких результатів, на нашу думку, розпочалося ще у другій половині 80-х рр. Звичайно, у зовнішній політиці та економіці здобутки цього часу проявилися не так яскраво і швидко, як у культурно-ідеологічній галузі, що мала статус основоположної у міждержавних відносинах. Однак уже тоді намір демократизації та гуманізації стосунків всередині соціалістичного табору було задекларовано у ряді документів. підтвердженням цього можуть бути тексти серії договорів, підписаних керівниками відомств ПНР та УРСР, котрі опікувалися діяльністю установ культурної сфери. Так, у преамбулі Угоди про співробітництво між Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти ПНР на 1989-1990 рр., укладеної у Львові 27 червня 1989 р., наведено перелік законодавчих актів, що послужили базою для її розробки. До них належать Спільна радянсько-польська заява від 14 липня 1988 р.; Декларація про співробітництво в галузі ідеології, науки і культури, скріплена підписами М. Горбачова і В. Ярузельського у Москві 21 квітня 1987 р.; Програма розвитку ідеологічного співробітництва між КПРС і ПОРП на період до 1990 р.; План культурного і наукового співробітництва між СРСР і ПНР на 1986-1990 рр.; Протокол переговорів голови Державного комітету СРСР з народної освіти Г.Ягодіна і міністра національної освіти ПНР Г.Беднарського [1, 70].
Протокол про співробітництво між Міністерством культури УРСР та Міністерством культури і мистецтва ПНР на 1988-1990 рр. дає підстави додати до цього списку План співробітництва в галузі культури і науки, підписаний 19 лютого 1986 р. у Москві представниками цих же урядових організацій [5, 1]. Спільною рисою всіх зазначених документів є те, що поряд з проголошенням традиційних комуністичних лозунгів у них трапляються визнання необхідності налагодження відвертого обміну думками з приводу різних видів зв’язків між обома країнами, впровадження нових форм взаємин, особливо у прикордонних регіонах.
Цілеспрямована реалізація цих тенденцій дійсно розпочалася у рамках охарактеризованого вище “підготовчого” періоду пострадянських українсько-польських відносин. Масштабності вона набула на “романтичному” етапі, після здобуття Україною незалежності. Поступова еволюція співпраці між двома сусідніми країнами у мистецтві, освіті та науці виявилася процесом складним і неоднозначним, що повною мірою усвідомлюється тільки з плином часу.
В основу оновлених стосунків, як засвідчує науковий аналіз, було покладено позитивний досвід українсько-польського культурного спілкування, накопичений у радянські часи. Наприклад, в Угоді про співробітництво між Міністерством вищої освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти Республіки Польща на 1991-1995 рр. (Варшава, 28 червня 1991 р.)[2, 155] та Програмі виконання у 1997 р. Угоди про співпрацю між Міністерством освіти України та Міністерством національної освіти Республіки Польща на 1996-1998 рр. (Варшава, 17 березня 1997 р.) [10, 1-4] наводяться такі напрями взаємин:
обмін досвідом з найважливіших напрямів планування й розвитку в галузі освіти; розвиток і вдосконалення вивчення української мови у навчальних закладах Республіки Польща і польської мови в навчальних закладах України:
проведення спільних наукових досліджень з пріоритетної тематики в галузі гуманітарних, природничих, технічних, педагогічних наук;
підготовка і перепідготовка кадрів зі спеціальностей, що викликають взаємний інтерес, за допомогою повного та включеного (часткового) навчання, аспірантури, докторантури, наукових стажувань, підвищення кваліфікації, інших видів обмінів;
розвиток дружніх зв’язків і співробітництва безпосередньо між дитячими дошкільними установами, школами, професійно-технічними училищами, середніми спеціальними і вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами України і Польщі;
співпраця із суспільними організаціями національних меншин – української в Польщі та польської в Україні.
Співставлення їх з положеннями зазначеної вище Угоди про співробітництво між Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, Міністерством народної освіти УРСР і Міністерством національної освіти ПНР на 1989-1990 рр. засвідчує їх майже дослівну ідентичність [1, 70-71]. Єдиний серйозний виняток становить зміст пункту, наведеного тут під номером 2. У документі від 27 червня 1989 р. він звучить таким чином:
підвищення ефективності технічного та наукового співробітництва вищих навчальних закладів, зокрема й у галузі суспільних наук [1, 70].
Із 1991 р. утвердилася практика уточнення договірними сторонами протягом 1-2 місяців з моменту укладення чергової угоди про співробітництво (або від початку року) робочої програми її виконання на поточний рік. Це теж є беззаперечним здобутком розпочатої реформації українського суспільства.
Проте не обійшлося і без певних втрат. Про них, зокрема, свідчить відсутність у нових партнерських домовленостях таких раніше невід’ємних додатків: 1) список науково-дослідних праць, які розробляються спільно вузами України і Польщі; 2) список учбових закладів України, де вивчають польську мову, й учбових закладів Польщі з українською мовою навчання; 3) список співпрацюючих учбових закладів, бібліотек, музеїв, будинків культури [5, 3-6]. Вірогідно, це відбулося з причини тимчасового зміщення акцентів співпраці на політичні й економічні проблеми.
Таким чином, “романтичний” період (1 грудня 1991 р. – початок січня 1993 р.) виявився часом становлення основ культурної дипломатії нашої держави, засадничими принципами якої стали гуманізм, відкритість, дотримання норм міжнародного права і загальнолюдських цінностей. У даному випадку безпосередній вираз цього процесу – оновлення договірно-правової бази українсько-польських відносин у гуманітарній сфері.
У “прагматичний” період (січень 1993 р. – кінець 1995 р.) на перший план у цій галузі двосторонніх взаємин виходить розв’язання проблем національних меншин. На офіційному рівні це затверджується утворенням у травні 1993 р. уже названого раніше Консультаційного Комітету Президентів України та Республіки Польща, що від початку мав у своєму складі відповідну комісію [3, 18].
На її засіданні, що проходило 15-16 листопада 1993 р. у Києві, було проаналізовано ситуацію у сфері української