Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно–економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами–постачальниками насамперед енергетичної сировини — нафти та газу.

Найперспективнішим для розгортання українсько–африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько—єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл — Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію. Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання — подолати соціально–економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту “блакитних шоломів” з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра–Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому.

Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких — Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи.

УКРАЇНА-ПАР: ДОВГА ДОРОГА У ДЮНАХ

Днями українську столицю відвідала представницька делегація з Південної Африки — для проведення в Києві другого засідання міжурядової українсько-південноафриканської комісії з питань військово-технічного співробітництва. З одного боку, Україна проводить такі заходи з цілою низкою держав, і такі зустрічі далеко не завжди дають конкретні результати у вигляді збройових угод. І навпаки, працюючи тихою сапкою на ринках деяких країн, Україна часом без зайвого галасу продає зброї більше, ніж у випадках, коли ВТС огорнуте щільним туманом PR.

Проте питання співробітництва з ПАР мають, щонайменше, декілька істотних особливостей, які створюють основу для пильної уваги з боку спостерігачів. Почати, мабуть, варто з того, що практично жодна у світі держава не зробила за останні п’ять-сім років такого якісного стрибка на світовому ринкові озброєнь, як Преторія. І річ зовсім не в значному збільшенні обсягів експорту озброєнь та військової техніки, а в організації стратегічних партнерських і коопераційних зв’язків із технологічно найсильнішими державами. Про феномен ПАР в сфері застосування високих технологій для створення нових озброєнь і військової техніки сьогодні говорять на всіх континентах. При цьому Південна Африка зуміла не лише істотно модернізувати свою оборонну промисловість, але й залучити значну кількість іноземних інвесторів.

Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії.

До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR.

Стратегічна лінія Південної Африки

Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з’явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних.

Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з’ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об’єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити.

Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001—2002 р. він був збільшений на 14,5% — до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії — збільшити оборонні витрати в 2002—2003 р. — до 16,8 млрд. рандів, і в 2003—2004 р. — до 17,9 млрд.