Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд.

Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з’являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави.

Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін.

Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев’яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов’язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» — 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів.

Поряд з французькими фірмами «Аероспасьяль-Матра» і «Томсон-CSF», німецька «ДАЗА» у червні 1999 р. придбала 33% акцій фірми «Рюнерт Редар Системз», що входить до групи «Рютек». Можна не сумніватися, цей перелік поповнився й останніми роками. Природно, у таких умовах буде зайвим сподіватися, що ПАР закупить українську техніку на шкоду британським, німецьким або французьким інтересам.

Біля воріт Африканського континенту

І все ж активізувати зусилля в сфері ВТС із ПАР варто, вважає більшість українських фахівців. В України є і досвід роботи на цьому ринку: минулого року держкомпанія з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт» серед інших чотирьох десятків претендентів брала участь у тендері на постачання ПАР наземних систем ППО. Щоправда, самі представники України оцінюють шанси на успіх не надто райдужно: вже дуже тверді позиції на цьому ринку в низки західних компаній. Хоча участь України в цьому проекті, розрахованому на десять років, не виключається. По-перше, тому, що в ПАР немає власної єдиної системи ППО, а Україна на сьогоднішній день має досвід її створення в цілому ряді держав. Наприклад, декілька років тому в українську столицю прийшов лист із Туркменістану, в якому дякується за відновлення системи ППО, ще трохи пізніше Тбілісі попросив Київ про допомогу в створенні цілісної системи ППО для захисту столиці Грузії. А по-друге, об’єктивно вартість робіт в Україні значно дешевша, ніж в інших державах першої десятки постачальників зброї.

У той же час ПАР указує на необхідність зміни поглядів на співробітництво. Як говорять представники південноафриканської сторони, розглядатимуться пропозиції не про прямі закупівлі в Україні, а про розвиток спільних проектів. Найперспективнішими тут уважаються спільний вихід на ринок космічних послуг і розвиток співробітництва в галузі авіабудування. Першим напрямком із 1998 р. займається ДКБ «Південне», і, як видно, якщо буде знайдено надійного інвестора із трьома сотнями мільйонів доларів, прорив може відбутися. У цьому разі можуть бути використані як українські ракетоносії «Циклон», так і україно-російські ракети «Дніпро», створені на основі міжконтинентальних балістичних ракет SS-18. Що стосується другого напрямку, то на думку фахівців обох держав, спільна робота з таких літаків як Ан-140, Ан-70 і Ан-74 (за участі ПАР у комплектації повітряних машин електронікою) може призвести до реальних багатомільйонних угод на африканському ринку. Не виключено, що і сама ПАР закупить такі машини: парк ВПС цієї країни має почати модернізуватися в 2007—08 рр. Нарешті, був би цілком виправданий спільний вихід на ринок гуманітарного розмінування. Можна пригадати, що перший етап ліванського тендера Україна програла британцям, переважно, через нерівні позиції на ринку і не надто вражаюче оснащення. Тепер втрачене на ліванському ринку мають намір надолужити цивільні фахівці (в основному з колишніх військових), але це не єдина держава, де потрібні сапери.

Останнім часом ПАР демонструє не тільки активність на світових ринках, але й надзвичайну гнучкість у роботі з міжнародними партнерами.