Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав . Їм притаманна відсталість соціально-економічної структури , яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів . Спільною рисою переважної більшості цих країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури . Й нарешті, їхньою особливістю є набагато істотніший і жорстокіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток , ніж в індустріальних країнах.

Зазначені властивості визначають й особливість ринку країн, що розвиваються, “недосконалість” функціонування ринкових механізмів у цих країнах.

Деякі згадані своєрідності даних країн досить стійкі, інші ж (наприклад, рівень індустріального розвитку) змінюються і в останнє десятиріччя “розмиваються”, що й призводить до поглиблення диференціації цих країн .

В економічній літературі часом вказується й на таку спільну ознаку цих країн, як асиметричну взаємозалежність між ними та провідними центрами глобальної економіки .

Тривалий час на аналізі відносин країн, що розвиваються , з країнами з розвинутою ринковою економікою позначалось ідеологічне протистояння у світі . Реальність же переконливо свідчить про необгрунтованість такого ідеологічного підтексту . Суперечності між зазначеними групами країн таки існують (вони можуть модифікуватися, слабнути чи поглиблюватися ), але не є антагоністичними, конфротаційними. Конфліктність не домінує у цих відносинах. Зростання транснаціоналізації виробництва й капіталу, висування на перший план глобальних проблем призводять до такого рівня взаємозалежності держав, що жодна з проблем країн, які розвиваються, не може бути вирішена без тривалого співробітництва вказаних двох груп країн (і не тільки їх). Тим паче це неможливо в умовах антагоністичного конфлікту між ними, що призвело б до глобальних катаклізмів та краху економіки багатьох країн, які розвиваються .

Одним із прикладів такого співробітництва, в ході якого шляхом компромісів, поступок, вироблення прийнятих підходів вдалося запобігти реальній загрозі “вибуху” міжнародних економічних відносин, став пошук розв’язання проблеми заборгованості країн, що розвиваються. Таких же зусиль світового співтовариства у перспективі вимагатиме й розв’язання глобальної проблеми, пов‘язаної з ситуацією у найменш розвинутих країнах.

Отже, конфронтаційна модель відносин “країни, що розвиваються, - розвинуті країни” не відображає сучасну реальність.

Таблиця 20-1 є важливим джерелом даних для розуміння того, хто є основними “гравцями” у світовій економіці, а також показників економічної відсталості. Країни згруповано у розряди з низьким рівнем доходу, з доходом нижчим за середній, з доходом вищим за середній та високим рівнем доходу.

Багато цікавого випливає із даної таблиці. Справді , країни з низьким доходом набагато бідніші від розвинених країн, зокрема США. Доход на душу населення становить приблизно 1/50 доходу високорозвинених країн. Зауважте, однак, що порівняння життєвих рівнів спотворюється використанням офіційних обмінних курсів.

Прихильники новітньої методики, розглядаючи паритет купівельної спроможності, або можна купити на доход, твердять, що доходи в бідніших країнах, можливо, дуже занижені, але великий розрив все ж зберігається.

Крім того, багато показників соціального розвитку і показників здоров‘я характеризують наслідки бідності в країнах з низьким доходом. Середня тривалість життя невелика, рівень освіти і письменності скромний; це відбиває низький рівень інвестицій в людський капітал. Більшість населення в цих країнах працює у сільському господарстві, тоді як в багатих країнах лише невелика частка населення працює в цій галузі.

У таблиці 20-1 також показано значну відмінність між країнами, що розвиваються. Окремі з них постійно залишаються на грані голоду – це найбідніші країни, такі, як Чад, Бангладеш та Ефіопія . Інші країни, що перебувають у розряді найбідніших два або три десятиліття тому, перемістилися у розряд країн з середнім доходом . Найуспішніші з цих країн або територій – Гонконг, Південна Корея Тайвань – називають нині новими індустріальними країнами, або НІК. Країни, що розвиваються, які нині перейшли до категорії НІК, можливо, завтра стануть передовими.

РОЗДІЛ 2

Життя в країнах з низьким доходом.

Щоб побачити відмінність між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, уявімо собі, що типова людина у віці 21 року в одній з країн з низьким доходом, такій наприклад, як Гаїті, Індія або Бангладеш. Ви бідні навіть після врахування тих благ, що ви самі виробляєте і споживаєте. Ваш річний доход в середньому ледве сягає 300 дол. Ваш ровесник у Північній Америці може мати в середньому більш як 20000 дол. доходу. Вам, напевно, буде не зовсім зручно при думці, що лише одна особа з чотирьох на Землі отримує в середньому річний доход більший за 3000 дол.

Кожний другий з ваших ровесників неписьменний. Середня тривалість життя у відсталих країнах становить 4/5 тривалості в розвинених, один або два ваші брати вже померли, не досягнувши повноліття.

Більшість людей у вашій країні зайнята у сільському господарстві. Тільки незначна їх частка може бути вивільнена з виробництва продовольства, щоб працювати на фабриках. Озброєність праці у вашій країні становить лише 1/60 енергоозброєності працівника у Північній Америці.

Ви небагато знаєте про науку, однак добре обізнані з народними традиціями і досвідом.

Населення 40 найбідніших країн становить 55% населення на Землі, але вони отримують лише 5% світового доходу. Ви часто голодні і харчуєтеся в основному грубою їжею.