Гіпертрофована частка продукції видобувної промисловості і сільського господарства, що відрізняються низкою капіталовіддачею, стримує норму і масштаби нагромадження. Крім того, широка експлуатація мінеральних ресурсів нерідко супроводжується збитком навколишнього середовища.

Структура експортної торгівлі неоднаково впливає на економічний розвиток периферії світового господарства. Країни, в експорті яких продукція обробної промисловості перевищує 50%, мали самі високі темпи росту. Разом з тим експорт продукції обробної промисловості в більшому ступені чуттєвий до коливань економічного росту промислово розвинутих країн, чим експорт сировинних товарів. По оцінках експертів Світового банку, збільшення ВВП промислово розвитих країн на 1% приводить до росту експорту країн, що розвиваються на 0.2%. Цей загальний вплив варіює від країни до країни в залежності від структури їхньої торгівлі і структури їхнього зовнішнього боргу.

Зрушення в структурі виробництва і попиту під впливом процесу індустріалізації сприяли істотним змінам у структурі імпорту і ролі країн, що розвиваються, у світових закупівлях. Імпорт значною мірою орієнтований на забезпечення потреб національних господарств у засобах виробництва, палива і мінеральної сировини.

Таблиця 3 – Частка країн, що розвиваються, у світовому імпорті, %

Товарні групи | 1985 | 1990 | 1995 | 1999

З/Х сировину | 24.0 | 24.7 | 26.9 | 34.3

Продовольство | 27.3 | 25.8 | 22.5 | 24.4

Мінеральна сировина | 13.2 | 17.6 | 22.3 | 26.2

Паливо | 18.9 | 21.6 | 23.5 | 24.6

Текстиль | 23.1 | 22.2 | 23.6 | 30.9

Хімікати | 28.5 | 27.5 | 26.2 | 31.0

Машини і транспортні засоби | 31.1 | 25.7 | 23.9 | 31.5

Метали | 33.9 | 33.2 | 24.5 | 25.7

Інші товари | 22.0 | 20.9 | 20.4 | 25.1

Найбільш значною зміною у світовому імпорті з'явилося скорочення частки розглянутих країн у закупівлях машин і транспортних засобів у зв'язку зі зниженням відновлення основного капіталу в ряді держав, особливо в Латинській Америці і Тропічній Африці. На країни, що розвиваються, приходиться тільки 13 – 14% світового імпорту контрольно – вимірювальних приладів, промислового устаткування і 15,6% загального електронного устаткування. Низька частка у світовому споживанні наукомісткого устаткування свідчить про нерозвиненість автоматизації промислового виробництва в цій підсистемі світового господарства.

Промисловий переворот, що відбувається в країнах, що розвиваються, за часом збігається з науково – технічною революцією. У силу відсталості власної науково – технічної бази це неминуче викликає необхідність широкого використання ними науково - технічного потенціалу західних країн. Відбулося відносне скорочення припливу технологій з 13,3% на початку 70 – х років до 5,1% наприкінці 90–х років. Загальне скорочення руху технологій у країни, що розвиваються, частково пояснюється зменшенням їхнього припливу в країни Африки і Латинської Америки в зв'язку з хитливою макроекономічною ситуацією, що збільшувалася зі зменшенням імпорту капіталу, збільшенням його відтоку і зниженням експортних надходжень. Виключення у відзначеній тенденції скорочення руху технологій склали чотири НІК Азії. Приплив технологій продовжувався у великі країни, що розвиваються – Аргентину, Бразилію, Китай, Індонезію і Мексику, як через дочірні компанії, так і ліцензійні угоди державних об'єднань.

Найважливішою особливістю руху технологій є підвищення її частки, що приходиться на внутріфірмову торгівлю закордонних ТНК. Імпорт технологій, що стимулює економічний ріст, вимагає не тільки необхідних фінансових засобів, і підготовленої робочої сили, можливостей використовувати імпортну технологію. У цьому відношенні здатності більшості країн, що розвиваються, обмежені.

РОЗДІЛ 6

Основні соціально – економічні особливості країн, що розвиваються.

Важливою характеристикою спільності держав, що звільнилися, є наростаюча диференціація складових її країн. Нерівномірність розвитку на “периферії” світового капіталістичного господарства в 60-80-х р. була значно інтенсивніше, ніж у його “центрах”. Особливо цей процес підсилився, починаючи з 70–х років. Три групи факторів визначають позиції країн, що розвиваються, по відношенню одна до одної. До внутрішніх факторів диференціації відносяться природно-кліматичні, географічні, демографічні, економічні і соціальні умови тієї чи іншої країни. Зовнішні причини розчленовування групи країн, що розвиваються, складають структурні і циклічні кризи капіталізму, а також зміни в русі капіталу з імперіалістичних країн у країни, що розвиваються. Усе найбільш важливим стає фактор глобального масштабу – НТР. По ступені використання її досягнень, що розвиваються країни усе більш відрізняються друг від друга.

Диференціація країн, що розвиваються, відбувається по декількох напрямках. З погляду типу соціально–економічного розвитку виділяються дві групи держав – соціалістичної і капіталістичної орієнтації. До першого відносяться Алжир, Ангола, Бенін, Гвінея – Бісау, Конго, Мадагаскар, Мозамбік, Нікарагуа, Сан–Томі, Сирія, Танзанія, Ефіопія й ін.

Підсилюється економічна диференціація країн, що розвиваються, по рівнях економічного розвитку і народногосподарських структур, по ступені забезпеченості ресурсами і розмірами господарського потенціалу, по положенню у світовому капіталістичному господарстві.

Шляху соціально – економічного розвитку країн, що звільнилися, різні. Найбільше послідовно ведуть боротьбу з імперіалізмом країни, що звільнилися, соціалістичної орієнтації. У таких країнах, як Ангола, Афганістан, Конго, Мозамбік, Ефіопія й ін., ліквідовані чи істотного обмежені позиції іноземного капіталу, проводяться заходи щодо усунення панування племінної знаті, феодалів і реакційної буржуазії, зміцненню державного сектора, заохоченню кооперативного руху в селі, підвищенню ролі трудящих в економічному і політичному житті. Ці держави послідовно проводять антиімперіалістичну зовнішню політику, активно розширюють зв'язки з країнами соціалістичної співдружності.

Велика частина країн, що розвиваються, йде по капіталістичному шляху. У деяких з них у влади виявилася національна буржуазія, зацікавлена в підйомі національної економіки й ослабленні позицій іноземного капіталу. Ці держави на світовій арені, як правило, проводять незалежний