РЕФЕРАТ

На тему:

“Непрямі податки”

План

1.Особливості непрямих податків 3

2.Податок на додану вартість 3

3.Акцизний збір 8

4.Мито 9

5.Роль непрямих податків у формуванні бюджетів різних рівнів 11

Література 13

Історія людства виробила різні форми й методи оподаткування. Кожний вид податків

має свої специфічні риси та функціональне призначення і посідає окреме місце в по-

датковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його приналежністю до

певної групи у відповідності з існуючою класифікацією податків.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить

від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу по-

даткового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі

доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається

найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного

механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й

ухилення від сплати.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг. Їх розмір для окремого

платника прямо не залежить від його доходів. Структура споживання у різних верств

населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливого оподаткування може бути

реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі

товари, роботи та послуги. Однак тут теж є певні обмеження. Встановлення більш високих

податків тільки на так звані товари не першої необхідності й розкоші звужує сферу

непрямого оподаткування і скорочує надходження доходів до бюджету. Навпаки, навіть

невисокий рівень непрямого оподаткування товарів повсякденного попиту забезпечує

державі сталі й значні доходи, бо сталим і значним у масштабах суспільства є таке

споживання.

Характерною особливістю непрямих податків є те, що:—

це внутрішні податки які не можуть регулюватися нормами міжнародних

договорів, крім договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до вступу у силу

законів за кожним з вказаних податків;—

вони виникають тільки на останньому етапі в процесі реалізації товарів (робіт,

послуг) безпосередньо виробником чи торгівельною організацією, а також юридичними і

фізичними особами, які ввозять на митну територію України товари, шляхом надбавки до

ціни товару (робіт, послуг), що склалася, створюючи нову вартість;—

вони стягуються державою незалежно від результатів господарської діяльності

платника податків;—

непрямими вони є через те, що фактично матеріальні витрати зі сплати податку

несе споживач у складі ціни на продукцію, що він придбав.

Тому вони носять характер податків на споживання. Платник податку (юридична чи

фізична особа) виступає як посередник, що нараховує і сплачує податок у бюджет

держави.

Податок на додану вартість

Правовою базою його є Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня

1997 року зі змінами, внесеними Законами України від 27.06.97 р., 16.07.97 р., 26.09.97 р.,

15.10.97 р., 19.11.97 р., 23.12.97 р., 30.12.97 р., введений з 1 жовтня 1997 р., та 28.03.9р..

Указом Президента України від 7 серпня 199К р.

Суб'єктом - платником податку на додану вартість є:

-особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої

протягом будь-якого періоду з останніх 12 місяців перевищує 600 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян;

-особа, відповідальна за внесення податків у бюджет по об'єктах оподаткування на

залізничному транспорті, визначена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Украї-

ни;

-особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України чи отримує від

нерезидентів роботи (послуги) для їх використання чи споживання на митній території

України, за винятком фізичних осіб, що не є платниками податку, які ввозять

(пересилають) товари (предмети) у обсягах, що не підлягають оподаткуванню за чинним

законодавством;

-особа, що здійснює торгівельну діяльність на території України за готівку

незалежно від обсягу продажу, за винятком фізичних осіб, що торгують зі сплатою

ринкового збору у порядку, встановленому законодавством;

-особа (з 1 січня 1999 року), що представляє на митній території України послуги,

пов'язані з транзитом пасажирів чи вантажів через митну територію України;

-особа, що надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат,

пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (зазнаних) іншими особами, підпоряд-

кованими такій особі.

Під терміном "особа" мається на увазі: а) суб'єкт підприємницької діяльності, у тому

числі підприємства з іноземними інвестиціями; б) юридична особа, що не є суб'єктом

підприємницької діяльності; в) фізична особа-резидент, нерезидент, що здійснює

діяльність, віднесену до підприємницької, чи такий, що ввозить (пересилає) товари на

митну територію України.

Об'єктом оподаткування є операції платника податку. Залежно від роду діяльності,

отримання доходів і механізму обчислення, операції платників податку розподілені на три

групи'.

1. Операції з продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі

операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операції по

передаванню права власності на об'єкти застави позикодавцю (кредитору) для погашення

кредиторської заборгованості, що здійснюються на території України;

2. Операції з ввозу (пересилки) товарів на митну територію України, у тому числі

операції з ввозу (пересилки) майна за договорами оренди (лізингу), застави й іпотеки,

виконання робіт і надання послуг, що надаються нерезидентами, для їх використання чи

споживання на митній території України;

3. Операції з вивозу (пересилки) товарів за межі митної території України, надання

послуг і виконання робіт для їх споживання за межами митної території України.

Об'єктами оподаткування на додану вартість не являються операції по:

-випуску, розміщенню і продажу за кошти цінних паперів, емітованих (випущених в

обіг) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністер-

ством фінансів України, Державним Казначейством України, органами місцевого

самоврядування, у тому числі приватизаційні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки,

земельні бони, а також деривативи; обміну цінних паперів на інші цінні папери;

депозитарній, реєстраційній і кліринговій діяльності з цінними паперами, за винятком

операцій по продажу бланків дорожніх, розрахункових і платіжних документів та

пластикових карток;

-передаванню майна орендодавця-резидента орендарю (лізингодержателю) за

умовами договору оренди і повернення його по закінченні терміну дії договору; сплаті

лізингових платежів за умовами фінансової оренди, а також за умовами оренди житловою

фонду, що