Економіка: За 9 місяців 2006 р. ВВП Фінляндії зріс на 1,7%. У 2005 р. ВВП зріс на 3,6% і становив 151 млрд. дол. США (29 тис. дол. США на душу населення). Рівень інфляції у 2006 році становив 0,9%.

Економіка Фінляндії базується на приватній власності та вільному підприємництві, хоча державна монополія все ж таки зберігається в певних галузях, зокрема, енергетичній (“Фортум”- 75%), повітряному (Фінейр - 55%) та залізничному транспорті (Державні залізничні шляхи), виробництві та продажу спиртних напоїв. На оборонну сферу країна щороку витрачає близько 2% ВВП.

У структурі економіки домінує сфера послуг. Промисловість формує 30,2% ВВП країни. В сільському та лісовому господарствах задіяні 8% населення країни. Сільське господарство через кліматичні умови лише на 3,3% формує ВВП країни.

За видатками на науково-дослідницькі розробки по відношенню до ВВП країна посідає третє місце в світі.

Промисловість: найбільш важливими її галузями є електронна, целюлозно-паперова, деревообробна, машинобудівна, суднобудівна, хімічна та текстильна. Фінська телекомунікаційна корпорація „Нокіа” (рівень капіталізації становить 60 млрд. євро) є найбільшою у Скандинавії бізнес-структурою і виробляє третину від загальносвітової кількості мобільних телефонів, забезпечує 2% ВВП Фінляндії.

У металургійній галузі основною продукцією є мідь та сталь, які виробляються з використанням сучасних технологій. Найважливішою продукцією машинобудування є сільсько- та лісогосподарська техніка, бурильні установки, електрообладнання, ліфти, побутова техніка. Частка хімічної промисловості в загальному виробництві складає 10%. Поряд з основними галузями хімічної промисловості, такими як переробка нафти та виробництво добрив, розвинуті також побутова хімія та виробництво ліків.

Фінляндія має чотири АЕС (частка у виробництві електроенергії – 26%), низку ГЕС (13%) та теплових станцій (61%), які забезпечують 87% від загального обсягу потрібної країні електроенергії, решта якої імпортується. У 2005 році розпочато будівництво п’ятої в країні АЕС.

За винятком деревини та декількох видів корисних копалин (мідь, цинк, нікель, срібло та золото) Фінляндія залежить від імпорту природних ресурсів та енергоносіїв (понад 70% енергоносіїв імпортується).

Рівень соціально-економічного розвитку:

Працездатне населення – 2,6 млн. чоловік (2005 р.).

Рівень безробіття – 8,4% (2005р.).

Середньомісячна зарплата у чоловіків – 2780 євро, у жінок – 2240 євро (2005 рік). 62 відсотка фінських сімей мають персональні комп’ютери, 94 - мобільні телефони, 47 - доступ до Інтернету.

Зовнішня торгівля: Основними і традиційними торговельними партнерами Фінляндії є Німеччина, Швеція, Росія, Нідерланди, Велика Британія та США. Зовнішня торгівля становить третину валового внутрішнього продукту країни.

Освіта у Фінляндії безкоштовна. Нині уряд розглядає питання про запровадження практики навчання іноземних студентів на платній основі.

На освіту, науку та культуру держава витрачає 17-18% свого бюд---жету.

Основна освіта (9 класів) є обов'язковою. До середніх освітніх учбових закладів належать трирічні гімназії та профтехучилища, навчання в яких триває від 2 до 5 років.

Система вищої освіти Фінляндії включає 20 університетів та 29 інститутів. В університетах Фінляндії нині навчається близько 157 тис. студентів, з яких 3,5 тис. – іноземці. В політехнічних інститутах навчається 114 тис. студентів, з яких 2,6 тис. студентів – іноземці. Найбільшими ВУЗами Фінляндії вважаються університети в Гельсінкі, Тур---ку, Тампере, Оулу, Ювяскюля та Політехнічний інститут у м. Еспоо.

Близько 60% населення країни мають повну середню освіту, 32% - вищу освіту.

Засоби масової інформації: у країні видається понад 200 газет загальним тиражем 3,3 млн. примірників. Найпопулярнішою фінськомовною газетою країни є „Гельсінкін Саномат”, шведськомовною – „Гювудстадсбладет”. Діє національна система радіо і телебачення „ЮЛЕ”, яка має змішану державно-колективну форму власності (70% акцій належить державі) та фінансується за рахунок держбюджету, абонентської плати і надходжень від розміщення реклами.

КОНТРОЛЬ ЗА ЦІНОУТВОРЕННЯМ

Державний вплив на рівень цін реалізується як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано.

У Фінляндії регулювання цін на деякі товари (спиртні напої, паливно-мастильні матеріали) здійснюється через систему прямих і непрямих податків.

Втручання держави в економічні процеси залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації не залишаються незмінними. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років індустріальне розвинуті країни під тиском обставин перейшли до нової системи управління господарськими процесами, в основу якої було покладено денаціоналізацію (або приватизацію) та дерегуляцію. Перші програми приватизації, тобто розпродажу державних активів, були започатковані у Великобританії, ФРН, Канапі Швеції та Нідерландах. У середині 80-х років приватизаційні процеси досягли Франції, Іспанії, Японії, Бельгії, Данії, Італії та ін.

Приватизація йшла двома основними шляхами: через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі) або через переговори з конкретними покупцями.

Дерегуляція була спрямована на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними компаніями та державою, тобто вирівнювання умов, в яких функціонують економічні агенти. Ця політика базувалась на відомому положенні мікроекономічної теорії, згідно з яким зменшення втручання держави в економіку має позитивні результати для споживача.

Дослідження показали, що політика дерегулювання 80-х років виявилась успішною. Наведені в таблиці 3 дані свідчать про досить значний виграш споживачів і виробників практично в усіх галузях, де реалізовувались програми дерегулювання.

Споживачі отримали економічний виграш внаслідок зменшення цін та поліпшення якості послуг, хоча