Розрахунки норм і нормативних обігових коштів

1. Сутність, склад і структура обігових коштів.

Для організації господарчої діяльності кожне підприємство повинно мати не тільки основні виробничі фонди, але також мати в наявності оборотні фонди.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди беруть участь тільки в одному циклі виробництва, втрачають натуральну форму і цілком переносять свою вартість на знову створений продукт.

Обігові кошти постійно беруть участь у забезпеченні процесу виробництва і реалізації продукції, одночасно знаходяться на всіх стадіях кругообігу коштів. Переходячи з грошової форми вартості в товарну, потім у виробничу, товарну і знову в грошову – обігові кошти забезпечують безперебійну роботу підприємства. Таким чином, сферу виробництва обслуговують оборотні виробничі фонди, а процес реалізації продукції – фонди обертання.

До виробничих фондів відносяться: сировина, основні і допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, МШП, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Фонди обертання являють собою ту частину обігових коштів, що складається з залишків готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, але не оплачених покупцями, залишків коштів підприємства на розрахунковому рахунку в банку, касі, у розрахунках і дебіторській, а також вкладені в короткострокові цінні папери

. Таким чином, обігові кошти - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції

Наявність товарно - грошових відносин, ринкові засади господарювання зумовлюють постійне перетворення вироблених товарів у гроші. Тому поряд із виробничими (основними та оборотними) засобами кожне підприємство для підтримання безперервності процесу відтворення повинне завжди мати певні запаси готових виробів власного виробництва, а якщо підприємство провадить торговельні операції, то й запаси покупних товарів на своїх складах, а також вкладати певну суму коштів у розрахунки, головним чином у відвантаженні(відпущені) товари, наданні послуги, здані роботи до моменту їх оплати покупцями. Ці кошти функціонують у сфері обігу, тому називаються засобами обігу.

Найважливішим принципом організації оборотних коштів підприємств будь-якої галузі народного господарства є їх поділ на власні і позикові.

Потреба підприємства у власних оборотних коштах визначається у процесі нормування, тобто це визначається нормативу власних оборотних коштів як їхнього планового розміру.

Власні оборотні кошти призначенні для покриття лише мінімальних запасів товарно-мінімальних цінностей. Але як зазначалось, потреба підприємства у коштах для створення запасів протягом року неоднакова навіть у підприємств із несезонним характером виробництва, не кажучи вже про сезонні підприємства. Тому багато підприємств залучає до свого господарського обігу позикові оборотні кошти у вигляді банківських кредитів. До позикових фінансових ресурсів, які використовують для створення фонду оборотних коштів, належать також усі види кредиторської заборгованості. Оборотні кошти підприємств, створенні за рахунок усіх джерел, поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих коштів належать кошти, які формують:

- виробничі запаси (тобто запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних комплектуючих виробів, палива, тари).

- запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів та інструменту (крім тих, які, згідно із стандартами бухгалтерського обігу, віднесені до інших необоротних активів);

- запаси незавершеного виробництва;

- запаси готової продукції і товарів.

Оборотні кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах і наданих послугах, строк сплати яких не настав і не оплачених у строк, і розрахункам з дебіторами за одержаними векселями та з інших розрахунків, а також у залишків коштів на банківських рахунках, у класі –не нормуються. Вважається, що розмір вкладень оборотних коштів у ненормовані активи залежать від багатьох чинників, які важко піддаються плануванню. Значну частину потреби в цих коштах підприємства покривають за рахунок позикових фінансових ресурсів, насамперед – за рахунок банківських кредитів.

2. Класифікація обігових коштів і її значення в діяльності підприємства.

Обігові кошти підприємства класифікуються по трьох ознаках:

1. в залежності від участі їх у кругообігу коштів;

2. по методах планування, принципам організації і регулювання обігових коштів;

3. по джерелам формування обігових коштів.

Відповідно до першої ознаки обігові кошти підрозділяються на авансовані в:

- оборотні виробничі фонди;

- фонди обертання.

Такий розподіл обігових коштів обумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер: сфери виробництва і сфери обертання. Чим більше обігових коштів розміщено в сфері виробництва тим ефективніше вони використовуються.

У залежності від методів планування обігові кошти підрозділяються на:

- нормовані обігові кошти;

- ненормовані обігові кошти.

Необхідність розподілу обігових коштів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найбільших результатів при найменших витратах. Встановлення нормативів по окремих статтях дозволяє забезпечити оптимальну потребу підприємства в обігових коштах.

До нормованих обігових коштів відносяться обігові кошти у виробничих запасах, виробництві, у рештках готової продукції на складає підприємства. Ненормовані обігові кошти включають всі фонди обертання за винятком готової продукції на складі.

По джерелам формування обігові кошти підрозділяються на :

- власні і прирівняні до власних;

- залучені;

- інші.

Класифікація обігових коштів по вказаних ознаках подана на мал. 1 Вона має важливе значення, тому що дає можливість підприємству визначати оптимальний склад і структуру, потребу і джерела формування обігових коштів. Від цього в значній мірі залежить фінансовий стан підприємства.

Склад і розміщення обігових коштів підприємства.

3. Принципи організації обігових коштів.

Сформована в даний час система організації обігових коштів побудована на таких принципах:
по-перше, надання підприємствам самостійності в розпорядженні, управлінні обіговими коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні обігових коштів;

по-друге, визначення планової потреби і розміщення обігових коштів по окремих елементах і підрозділах. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби обігових коштів, що забезпечила б безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань при ритмічній