реструкту-ризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхід-но знайти відповідь, — це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьо-му передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за кри-терієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи:*
якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;*
для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові пер-спективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необ-хідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;*
якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персона-лом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й заста-ріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.
Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати захода-ми за трьома основними напрямками:*
зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, по-силення контролю за якістю продукції;*
модернізація або заміна обладнання; здебільшого модерніза-ція є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвит-ку підприємства;*
запровадження нової технології, доцільність якої має бути ре-тельно обгрунтована.