Командитне товариство - це об'єднання кількох громадян і (або) юридичних осіб на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, що включає дійсних членів і членів-вкладників (командиторів). Члени товариства несуть повну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном, а члени-вкладники (командитори) - у межах своїх вкладів у капітал товариства Цей різновид під­приємницького бізнесу визначають ще як мішане товариство. В еко­номіці Росії ця форма була відома під назвою „товариство на вірі". Нині вона використовується в зарубіжній економіці як спосіб акуму­ляції капіталів, з одного боку, окремих громадян, що бажають здійс­нити ділові проекти, але не мають для цього достатніх коштів, а з дру­гого - різних фірм, що бажають вкласти свої капітали у справу, але не мають проектів, під які могли б бути виділені капітали. Фірма-командитор бере участь у бізнесі своїми капіталами, причому вона може в будь-який момент вийти із справи зі своїм майном. У деяких країнах командитні товариства використовуються для „відмивання" мафі­озних капіталів. У нашій країні ця форма набула поширення завдяки не стільки своїм достоїнствам в сфері акумуляції коштів, скільки мож­ливості маневрування ресурсами підприємств.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємницьких структур (фірм), заснованих на колективній власності та партнер­ських відносинах. Загальним для них є способи, методи організації, наявність вищого (збори), виконавчого (дирекція), контрольного (ре­візійна комісія) органів. Усі товариства є юридичними особами. Від­мінності - у відповідальності за наслідки господарсько-фінансової діяльності, у наявності документів, що регламентують їх роботу (това­риства з обмеженою і додатковою відповідальністю керуються стату­том і засновницьким договором, а повне і командитне товариство - засновницьким договором).

Корпоративне підприємництво пов'язане в основному з акціонер­ними товариствами, які визначаються Законом України „Про госпо­дарські товариства" як товариства, що мають статутний фонд, розді­лений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і не­суть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (див. рис. 5). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, що їм належать. Класичне акціонерне товари­ство - це корпорація, тобто об'єднання вкладників-акціонерів на найдемократичнішій основи Корпоративне підприємництво - це форма середнього та великого бізнесу, яка поширена у країнах Європи та Америки. Нині у США налічується близько 3,5 млн недержавних кор­порацій, причому акціонерна форма є пануючою практично в усіх галузях промисловості. В Україні процес утворення недержавних кор­порацій тільки розпочато і на 1 січня 1994 р. їх налічувалось близько 2300 одиниць, з урахуванням банків і орендних підприємств.

Корпоративні підприємства поділяють на закриті та відкриті акці­онерні товариства.

Закрите акціонерне товариство - це підприємство (фірма), акції якого розподіляються між учасниками, засновниками і ще можуть роз­повсюджуватися через вільний продаж, але це товариство може бути реорганізоване у відкрите, відповідно до чинного законодавства, вне­сенням змін у статут товариства, і таким чином воно здобуває право на вільний продаж акцій. Закрите акціонерне товариство близьке за формою до класичного товариства з обмеженою відповідальністю.

Відкрите акціонерне товариство - це підприємство, акції якого розповсюджуються (а не розподіляються) за відкритою підпискою, а також купівлею-продажем на біржі. Купити акцію та стати акціонером (і тим самим співвласником підприємства) може будь-яка людина Корпоративне підприємництво такого типу є найпоширенішим у краї­нах з ринковою економікою.

Виділимо такі основні особливості корпоративно-акціонерного підприємства:

акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товари­ства, його кредиторами. Майно товариства відокремлене від майна окремих акціонерів. У разі неспроможності товариства акціонери не­суть лише ризик можливого знецінення акцій, що їм належать;

права акціонерів поділяють на майнові та особисті. До майнових належить право на одержання оголошеного дивіденду, а також частини вартості майна підприємства у випадку його ліквідації, до особистих - право на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів;

акціонерна форма підприємства дає змогу об'єднати практично не­обмежену кількість вкладників, у тому числі й дрібних, та зберегти при цьому контроль великих вкладників за діяльністю підприємства;

акціонерне товариство - це найбільш стійка форма об'єднання капіталів. Вихід із товариства будь-кого з вкладників не тягне за собою обов'язкового закриття підприємства. Вкладник має право в будь-який момент продати свої акції без попередньої згоди акціонерів.

Обмеженість ризику наперед обумовленою грошовою сумою ро­бить акціонерне товариство привабливою формою вкладення капіта­лів та забезпечує централізацію значних коштів. Випуск акцій - най­більше досягнення ринкової економіки. Це не тільки спосіб мобілі­зації фінансових ресурсів і розосередження економічного ризику, а і спосіб швидкого переливання фінансових коштів з однієї галузі в, іншу.

Процес створення корпоративних акціонерних підприємств (фірм) здійснюється двома шляхами: 1) добровільне об'єднання капіталів незалежних підприємців; 2) перетворення існуючих державних під­приємств, міністерств, главків в акціонерні товариства із збережен­ням у них міністерських та інших монопольних повноважень або без збереження таких.

Перший шлях є природним для ринкової економіки і відображує об'єктивну потребу централізованої акумуляції капіталу для наступ­ного інвестування. В нашій країні таким шляхом створюється лише близько 25 % акціонерних товариств.

Другий шлях більш поширений. За 1990-1994 рр. більшість главків і міністерств були перетворені в акціонерні товариства або концерни.

Поширеною формою корпоративного підприємництва є публічна корпорація. Такі корпорації утворюються за урядовими указами в формі акціонерних товариств, всі акції яких належать державі (саме державі, а не будь-якому органові держуправління). Як правило, такі ак­ціонерні корпорації не входять у систему органів державного управ­ління, вони лише погоджують з ними плани своєї діяльності та конт­ролюються ними.

Керуючих публічними корпораціями призначає держава, проте ні вони самі, ні решта персоналу не вважаються державними службовими. В разі потреби публічна корпорація може бути перетворена