вивчити пільги, привілеї, обмеження, перешкоди;

розробити цінову політику на свій продукт або послугу;

сформулювати тип збутової поведінки;

налагодити рекламу.

Налогодити власну справу можна кількома шляхами:

організувати індивідуальне підприємство з правом юридичної осо­би або без такого права, зареєструвавшись як суб'єкт індивідуальної трудової діяльності;

створити приватне або сімейне підприємство;

стати засновником (учасником) повного, мішаного, з обмеженою відповідальністю акціонерного товариства;

купити існуюче підприємство (цей процес не набув у нашій країні ще значного поширення, проте з розвитком приватизації купівля під­приємств стане реальністю).

Проте, які б підприємства (фірми) не створювалися, процедури їх утворення в основному однакові для всіх.

Отже, проектуючи власне підприємство, вибравши вид діяльності, визначивши форму організації, ще раз добре поміркувавши, усе зва­живши і прийнявши остаточне рішення, можна переходити до наступ­ного етапу - розробки засновницьких документів.

Засновницькі документи та підготовка

До основних засновницьких документів, що підтверджують статус юридичних осіб, відносять статут та засновницький договір. Створен­ня малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об'єднань, підприємств та інших підприємниць­ких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюва­тимуть індивідуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу необхідним документом є статут підприємства, для повного, командитного товариства з ко­лективною формою бізнесу - засновницький договір, а для акціонер­них, товариств з обмеженою, а також додатковою відповідальністю та різних об'єднань підприємств - необхідні обидва ці документи. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізняються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, що грунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов'язковим.

Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджу­вати і змінювати в тому самому порядку. Вони не повинні текстуаль­не дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення слід формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування під­приємства (фірми) та його місцезнаходження; обсягу статутного фон­ду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів уп­равління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід віддавати положенням засновницького договору, зареєстрова­ного нарівні зі статутом.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежу­вання змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у За­коні України „Про підприємства в Україні" визначено обов'язкові оз­наки статуту кожного підприємства. Це визначення у статуті власни­ка і назви підприємства; його місцезнаходження; предмету і цілей діяльності; органів управління, порядку їх формування і компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, що має право представляти інтереси трудового колективу; порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації і ліквідації під­приємства Звідси зрозуміло, що докладна фіксація зазначених поло­жень - прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України „Про банки і банківську діяльність"), фондової біржі (ст. 34 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу"), різних товариств (ст. 4 Закону України „Про госпо­дарські товариства").

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус під­приємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підпри­ємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому ро­зумінні статут - це акт підприємства, що внутрішньо регламентуєть­ся, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького до­говору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з на­ступних розділів: „Загальні положення", „Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності" „Зовнішньоекономічна діяльність" „Права фірми" „Майно фірми" „Фонди фірми" „Виробничо-господарська ді­яльність" „Управління фірмою та її трудовим колективом" „Організація та оплата праці" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Облік, звітність і контроль" „Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація)".

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст - об'єднання майна (капіта­лів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому ос­новним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та ор­ганізаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи: „Преамбула" „Предмет договору" „Загальні поло­ження договору" „Юридичний статус фірми" „Види діяльності" „Ста­тутний фонд і вклади засновників (учасників)" „Права та обов'язки засновників (учасників)" „Управління фірмою" „Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків" „Решта умов" „Відповідальність за порушення договору" „Умови розірвання договору" „Умови та строки набуття договором чинності".

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на кон­кретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні май­нової бази; умови участі у розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно- та двосторонні права й обов'язки учасників; порядок переда­вання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність парт­нерів за неналежне виконання своїх обов'язків; форс-мажорні обста­вини (тобто обставини так званої „непоборної сили"), що вивільняють учасників від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання прийнятих на себе зобов'язань; порядок вирішення суперечок між учас­никами і право, що застосовується; конфіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

Крім зазначених, до статуту та засновницького договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законо­давству.

У