Ринкова економіка не вивільнена від плану. Досвід розвинених країн Заходу підтверджує таке судження. У більшості цих країн склалася система державного програмування економіки, що виявила себе як ефективна форма планомірного регулювання ринкового гос­подарства, яка не відміняє ринкову конкуренцію, а доповнює її і сприяє згладжуванню її негативних сторін, насамперед домінування приватних інтересів над інтересами суспільства як цілого. Фірмове планування виступає у вигляді програм, прогнозів, проектів, перспек­тивних планів/бізнес-планів, поточних, оперативних планів тощо. Зро­зуміло, що орієнтиром фірми, при плануванні своєї діяльності, є збіль­шення прибутку, а отже, - продажу.

Планування - важливий інструмент виробничої діяльності, складо­ва частина успіху будь-якої підприємницької структури. Всі, з ким по­в'язане підприємство (фірма), - постачальники, споживачі, конкурен­ти, банки - мають плани, які необхідно враховувати, отже, треба пла­нувати і свою діяльність. Бізнес-план потрібен також для того, щоб співробітники мали чітке уявлення про цілі та завдання фірми, про ви­моги, що пред'являються особисто до них Банкірам добре відомо, що найпоширенішою причиною банкрутств є не брак грошей, а неспро­можність підприємця правильно планувати свою діяльність.

Створення матеріальних Злаг і прибутку - основа функціонування виробництва

Кожна підприємницька структура створюється для здійснення ви­робництва необхідних суспільству матеріальних благ або надання послуг. Проте для кожної підприємницької структури виробнича діяль­ність різна Так, для фірми, що випускає взуття, - цей технологічний процес і буде виробничим. Для салону-перукарні виробничою діяльністю буде стрижка, манікюр та інші послуги, що надаються клієнтам. Для автомобільного заводу - випуск автомобілів, магазину - продаж товарів, агрофірм - вирощування сільськогосподарських культур тощо.

Отже, матеріальні блага і прибуток як результат виробничої діяль­ності різні підприємницькі структури створюють по-різному. Об'єднує їх праця, оскільки процес праці є основою будь-якого виробництва Праця - завжди складна справа Отже, і виробництво у бізнесі справа непроста Разом з тим формула бізнесу проста: Г-Г'. Бізнесмен вкла­дає у справу гроші Г і після завершення справи отримує їх назад з приростом Г', тобто з прибутком. Формула проста, але процес склад­ний, адже між двома Г приховано дуже багато - найскладніший жит­тєвий процес, що включає в себе іноді працю сотень, тисяч і десятків тисяч людей.

Отже, щоб розпочати будь-яке виробництво, бізнесмен повинен мати гроші, побудувати або зняти приміщення, купити обладнання, сировину, найняти працівника Без цих попередніх витрат не можна здійснити ніяке виробництво. Проте навіть якщо ці витрати здійснені, вони не дають додаткової вартості, а лише створюють стартові умови для виробництва Тоді виникає питання: як же створити цю додаткову вартість? На рівні буденної свідомості відповідь очевидна - працею. Чи означає це, що кожна праця як процес виробництва створює додат­кову вартість? Звичайно можна купити товар за нижчими цінами і продати його за вищими, тобто мати прибуток. Це вміло роблять тор­гові посередники, користуючись необізнаністю та неспритністю покуп­ців, вибираючи місце і час для закупівлі та перепродажу великих пар­тій товарів і орієнтуючись на нижчий рівень і пік попиту.

Проте, по-перше, на ринку відбувається тільки зміна форм власно­сті (грошова форма вартості змінюється на товарну і навпаки). Сама вартість тут не виникає взагалі, а отже, не може і зростати. По-друге, нееквівалентний обмін веде лише до перерозподілу вартості - те, що один втрачає, інший - одержує. Загальна сума вартості всіх обміню­ваних продуктів залишається попередньою. По-третє, якщо всі біз­несмени, продаючи товар, мають прибуток за рахунок нееквівалент­ного обміну, то, опиняючись у ролі покупців, залишаються у програші.

Отже, не кожна виробнича діяльність дає можливість постійно збільшувати авансову вартість, а лише та, яка здійснюється у сфері матеріального виробництва, де сам його процес є одночасно актом створення вартості і споживної вартості, при якому відбувається ут­ворення додаткової вартості. Докладніше про це можна дізнатися з економічної теорії.

Організовуючи виробничу діяльність, кожний прагне створити біль­ше продукції кращої якості, скоротивши при цьому витрати матеріаль­них, фінансових, трудових ресурсів на кожну одиницю продукції. Результатом цієї діяльності є матеріальні блага (продукт) і прибуток, що створює йому умови для розвитку виробництва і особистого доб­робуту. Тут суперечностей немає, оскільки підприємницькі структури, орієнтуючись на ринок, вивчаючи попит, потреби суб'єктів бізнесу, не будуть випускати нікому непотрібну продукцію. Це не підприємства, що функціонують при тоталітарному режимі, коли їм нав'язували план випуску продукції, що не користується попитом, і вона часто десятки років лежала на складах, очікуючи строку свого списання. Підприємцю нав'язати непотрібний товар неможливо.

Проте не треба забувати, що бізнес - це виробнича діяльність, яка дає прибуток, і заради нього працює підприємець, випускаючи свій продукт. У цьому його інтерес. Інтереси суспільства і споживачів різні. Споживачам потрібен не прибуток, а товар, до того ж певного асортименту та якості. Ця суперечність знаходить своє вирішення на ринку, де перевіряється споживна вартість (якість) і вартість (ціна) товару. Практика свідчить, що за умов всезагального дефіциту та дик­тату монополістів - постачальників (виробників) прибуток не стільки відображує, скільки спотворює результати роботи підприємств, збіль­шується тенденція одержання незаконного прибутку прямим або при­хованим підвищенням цін. Нейтралізувати цю тенденцію за допомо­гою найсуворіших адміністративних заходів неможливо, тому що немає ринкової конкуренції, яка виключає можливість одержання до­даткового прибутку необгрунтованим зростанням цін. Якщо у гонитві за