ситуаційний підхід до менеджменту;

людина - як головний ресурс ефективності управління фірмою.

Щодо систем управління, то в нових умовах найбільшого розвит­ку набули: менеджмент на основі передбачення змін і менеджмент на основі гнучких екстрених рішень. Вони характеризуються як під­приємницькі структури, що враховують такі фактори, як незвичність і невизначеність майбутнього розвитку. Підприємства (фірми) де­далі частіше звертаються до методів стратегічного планування і уп­равління, оскільки зміни зовнішнього середовища, технологій, кон­куренції та ринків стають не винятком, а правилом. Нову систему поглядів на менеджмент називають в американській літературі „тихою управлінською революцією". І не без підстав, її основні по­ложення застосовуються в практиці менеджменту, не призводячи до негайного злому та руйнування структур і механізмів, які скла­лися.

Організаційна структура і функції менеджменту

Організаційна структура управління фірмою визначається її учас­никами, засновниками. Виділяють дві структурні форми менеджмен­ту: централізовану і децентралізовану.

Централізована - всі менеджери різних служб зведені разом і під­порядковані віце-президенту з управління. Подібна форма - повністю інтегрована і функціональна організація. Вона була типовою для під­приємств колишнього Союзу.

Децентралізована - надає менеджерам різних підрозділів мож­ливість здійснювати всі функції щодо їх діяльності, самостійно, несучи повну відповідальність за функціонування своєї ділянки пе­ред віце-президентом у цій сфері. На практиці відбувається зістав­лення централізації та децентралізації, що забезпечує оперативність- і реальність управлінських рішень. Організаційні структури повинні бути гнучкими, мати пристосовуваність, швидко реагувати на обставини, що змінюються. Практика функціонування підпри­ємств бізнесу зафіксувала такі типи організаційних структур менеджменту:

лінійна - включає два організаційних елементи - виробництво та реалізацію продукції. Цю структуру використовують невеликі фірми з однорідною і нескладною технологією. Система проста. ЇЇ легко зро­зуміти і застосувати;

лінійно-штабна - формується створенням спеціалізованих служб (штабів) при кожному лінійному керівництві. Призначення цих служб - вивчення відповідних проблем з метою надання допомоги керівникові для прийняття рішень. Недолік - зростає кількість зв'язків, збільшуються управлінські витрати, знижується оперативність управління;

функціональна - спроба пристосувати традиційні структури до умов швидкого зростання обсягів і складності промислового вироб­ництва. Відповідальність за процеси виробництва покладається на функціональних менеджерів, підпорядкованих головній штаб-квартирі фірми. Вона визнається ефективною для фірм, які випускають обмеже­ну кількість однорідних продуктів. При широкій номенклатурі виборів менеджери стикаються з внутрішньою конкуренцією за пріоритет, а центральне керівництво перевантажене короткостроковими проб­лемами. Вихід із становища - двоярусне управління. Нижній ярус замінюється оперативним менеджментом, верхній - довгостроковою політикою;

дивізійна - будується не за функціональною ознакою, а за продук­тами, ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої під­розділи виробництва, збуту, планування, НДДКР і розглядається як „центр прибутку", „центр реалізації, „центр інвестицій", з відпо­відними оцінками діяльності. Адміністрації фірми підпорядковані відділи, що займаються загальнофірмовими питаннями (фінансовий, юридичний, кадровий, зв'язків з громадськістю та ін). Децентралізова­на організація управління забезпечує високу гнучкість з питань стра­тегії в межах відділень. Використовується у великих та середніх фірмах;

матрична - використовується фірмами, продукція яких має від­носно короткий „життєвий цикл" і часто змінюється, а також фірмами, що провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура При розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконан­ня робіт співробітники повертаються до своїх підрозділів;

орієнтована на пошук нового - основним принципом є поточне виробництво та збут освоєних прибуткових продуктів, які об'єднуються у групу поточного виробництва, а розробка нових продуктів та техно­логій - у пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво, новий продукт випробовується на ринку. Після позитив­ного ефекту проект передається до групи поточного виробництва;

множинна - застосовується у великих компаніях, що включають безліч підприємств з різною структурою управління.

Жодна із зазначених структур не є універсальною. Фірма повинна сама визначити критерії використання управлінських структур. По­трібну структуру можна мати комбінуванням різних або перерозподі­лом функцій та відповідальності в якійсь із структур. Проте основне, щоб сформована організаційна структура менеджменту сприяла роз­виткові ефективного виробництва

Аналізуючи менеджмент як систему управління, видно, що кожна виробнича одиниця бізнесу (підприємство, фірма) організовує свою діяльність, орієнтуючись на один критерій - прибуток. Проте для його отримання потрібно виробляти для ринку товари або послуги, які без­посередньо необхідні споживачам. Одержання прибутку, скорочення власних витрат, розширення ринкового сегмента - ось три завдання, які повинен вирішувати менеджмент.

Виходячи з цього, управління фірмою здійснюється за такими на­прямами: перспективи в галузі дослідження та розвитку; оперативна діяльність; робота з кадрами (персоналом); фінансова діяльність. Від­повідно до цього менеджмент фірми поділяють на три частини: вироб­ничий менеджмент (включає перші три напрями), фінансовий менедж­мент та маркетинг. Однак це не свідчить про те, що виробничий, фі­нансовий менеджмент та маркетинг відокремлені від функціонування фірми. У цьому випадку вони виступають елементами цілісності, якою є менеджмент фірми.

У процесі діяльності фірми менеджмент як система управління ви­конує чотири основні функції: планування, організація, директування та контроль.

Планування - основа успішного здійснення всіх наступних рішень ділової одиниці бізнесу. Саме тут закладається базис організації ро­боти фірми.

Планування ставить мету підприємства (фірми) на перспективу, аналіз способів її реалізації та ресурсного забезпечення. Довгостро­кове планування є сферою діяльності великих фірм, а оперативне, поточне - необхідний елемент управління на малих підприємствах (фірмах).

Основні елементи внутрішньофірмового планування: прогнозуван­ня; постановка завдань; коригування плану; складання бюджету; кон­кретизація плану; контроль за виконанням.

Основним планом діяльності фірми є бізнес-план.

Організація - специфічна діяльність з налагодження координації внутрішньовиробничих осередків фірми для оптимального викори­стання ресурсів, а також роботи адміністрації, допоміжного персона­лу та