Аналізуючи роль цих факторів та, зокрема, їх вплив на поведінку менеджера, дослідники визначають такі інноваційні напрями страте­гічного управління:

традиційне - фірма не прагне ні до чого іншого, крім підвищення якості продукції, яку випускає. При цьому є повна гарантія, що в довгостроковій перспективі ця фірма відстане техніко-технологічно та економічно;

опортуністичне - фірма зайнята пошуками такого продукту, який не потребує великих витрат на дослідження та розробки, але з яким вона протягом певного часу одноосібне присутня на ринку. Пошук та використання „щілин" передбачає не тільки глибоке знання ринкової ситуації, високий рівень техніко-технологічного розвитку та адапта­ційні здібності, а й високий рівень ризику втрати монопольного ста­новища;

імітаційне - нову технологію купують за ліцензіями. Це дешевше, швидше та надійніше, ніж власні розробки і винаходи. Проте для адап­тації винаходу та створення на його основі оригінального продукту необхідна висока спеціальна кваліфікація та комплекс заходів щодо підтримання досягнутого рівня;

оборонне - у фірмі дослідження та розробки провадяться без пре­тензій на зайняття провідних позицій, їх мета - не відставати від ін­ших у технічному розвитку та підвищувати технічний рівень вироб­ництва Це стратегія, яка не усуває ризику втрати фірмою позицій;

залежне - великі корпорації передають для виробництва нової про­дукції метод її виготовлення дрібним фірмам;

наступальне - прагнення фірми до першості на ринку. Це потребує високої кваліфікації та організаторської праці, але результати себе виправдовують. Для цього необхідно: організований, ефективний ін­новаційний процес; наявність новаторів, творців; не традиційно мис­ляче керівництво, здатне до нових ідей; можливість розподілу ризику; добрі знання ринку, маркетингова організація.

На початковому етапі розвитку підприємство (фірма), як правило, не може вибирати наступальний напрям. Реальним є напрям традиційного типу. Потім вже від розвитку фірми, від її керівництва зале­жить, як вона зуміє перейти від становища емітатора, що використо­вує чужі результати технічного розвитку, до наступальної поведінки, грунтується на власних творчих можливостях.

Отже, вибір моделі управління, напрям інноваційної діяльності - це є вибір управлінської стратегії на той чи інший період функціонування та розвитку підприємства (фірми). Процес цей не простий, індивіду­альний, потребує знань, досвіду, ретельної підготовки та відпові­дальності

Органи фірми та її менеджмент

Залежно від організаційної структури фірми та вибору управлін­ської стратегії на основі засновницьких документів (статуту, догово­ру) формуються органи управління. Фірма самостійно визначає струк­туру управління і встановлює штати з урахуванням вимог її виробниц­тва, обсягів робіт та послуг. Якщо підприємство (фірма) функціонує у малому бізнесі, то найвищим органом управління є збори колекти­ву, а виконавчі функції бере на себе директор (керівник, управляючий) підприємства (фірми).

Тривалий час успіх функціонування таких фірм будувався, по суті, на особистій майстерності та ентузіазмі управляючого. В сучасних умовах одного ентузіазму на досить. У 90-х роках одним з основних факторів, що призводить до розорення малих фірм, стала нестача уп­равляючих. Життєздатними сьогодні виявляються ті малі фірми, які впроваджують форми та методи управління, що грунтуються на стра­тегії заповзятливості Успіх діяльності таких фірм забезпечують систе­матичні інновації у сфері продукції та послуг, що дають змогу створи­ти новий ринок, задовольнити нові потреби. Стиль управління в таких фірмах спрямований на пошук, залучення всіх працівників фірми у цей процес. Управляючий стає „творцем команди", поширювачем досвіду, а не контролем, що стоїть над людьми. Такі фірми відрізня­ються демократичним стилем управління, відсутністю жорстких рег­ламентацій, неформальним спілкуванням, взаємною довірою і розу­мінням. Саме такі малі фірми досягають успіху нині.

Багато підприємств (фірм) є партнерами, особливо середніх та великих. Органи управління і менеджмент фірми визначаються Зако­ном України „Про господарські товариства" та засновницькими доку­ментами. Таке управління здійснюється поєднанням прав власників з господарського використання майна та самоуправління трудового колективу, повноваження якого визначаються колективною трудовою угодою. Відносини з працівниками регулюються контрактною систе­мою, законодавством України про працю і статутом фірми.

Найвищим органом управління підприємств (фірм), заснованих на партнерстві (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства), є збори засновників (учасників, акціонерів). У зборах мають право брати участь усі засновники незалежно від їх вкладу в статутний фонд. Порядок скликання найвищого органу, його періо­дичність і система голосування визначаються згідно із статтями 43, 44, 45 Закону України „Про господарські товариства" та процедурою, передбаченою засновницькими документами фірми.

Функції управління найвищого органу і його компетентність визна­чаються статутом фірми. Збори повноважні вирішувати питання, якщо на них присутні учасники, які мають (у сукупності) більш як 60 % го­лосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники.

Виконавчим органом є дирекція (правління або інший орган, перед­бачений статутом фірми). До її компетенції належать питання поточної діяльності товариства як з організації внутрішньої роботи, так і зов­нішньоекономічної діяльності. Роботою виконавчого органу керує ди­ректор (генеральний директор, голова правління, управляючий), який вибирається (призначається) зборами на строк повноважень, визна­чених засновницькими документами.

Контролюючим органом є ревізійна комісія, що вибирається збо­рами і підзвітна їм. Порядок діяльності та компетентність ревізійної комісії визначаються положенням про її роботу, затвердженим збо­рами.

Спостережна рада - здійснює контроль за роботою виконавчого органу. Відповідно до статуту або зборів їй можуть делегуватися й ін­ші функції, зокрема, координація діяльності фірми, проблеми перспек­тивного розвитку, прогнозування життєдіяльності фірми. Членами спостережної ради не можуть бути члени виконавчого органу. До складу спостережної ради можуть входити й працівники, якщо це передбачено засновницькими документами. Очолює спостережну раду