НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність коопхозов, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча коопхозы й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано місцевої промисловості.1 Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в коопхозах і кооперативних організаціях з їхнім живим інвентарем, вироблена коопхозами і кооперативними організаціями продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні коопхозам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будинку, спорудження, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті. Крім того, цивільно-правове положення коопхозов обмежувалося Зразковим статутом, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопаду 1969 року № 9102, Зразковий статутом рибальського коопхоза, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1976 року, № 322.3 Утомившись коопхоза не повинний був суперечити нормам зразкового статуту.

Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був нанесений сильний удар. У Законі України «Про підприємства і підприємницьку діяльність» кооперативи як самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що по метах, задачах, принципах діяльності істотно відрізняються від кооперативів. Навіть старательські артілі - типові кооперативи - примушували перетворюватися в акціонерні товариства або товариства. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато хто з них перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч самодіяльних підприємницьких структур, що в інших умовах могли стати легальними кооперативами.

1.2. Поняття і правове положення виробничого кооперативу.

Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу України. Таким чином, поняттям «виробничий» у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої й іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим документом. Основні ознаки виробничого кооперативу, що утримуються в даному, визначенні (членство, обов'язкова участь у діяльності кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності виробничого кооперативу.

Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною метою діяльності є витяг прибутку. Тим часом у кооперативу як співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в задоволенні матеріальних і інших потреб його членів. Досягається дана мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливе розвиток не тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства, віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу, зв'язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.). Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності, використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно їхній участі в справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього, культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення й іншим, передбаченим статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу основна мета - задоволення матеріальних і інших потреб членів, а прибуток - засіб її досягнення.

Незалежно від виду і форми кооператив - однохарактерне соціальне явище, а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) - це автономна асоціація людей, що об'єдналися добровільно для задоволення своїх суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об'єднанням) маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої