Отже, банк може на прохання постачальника надати йому кредит під вексель. Такий кредит компенсує постачальнику відволікання його коштів з господарського обігу, а погашається він в строки, що вста-новлюються відповідно до строку платежу за векселем і періодом документообігу між банками платника і постачальника. Кредит по-гашається з поточного рахунка підприємства в банку, а за відсутності на ньому коштів відноситься на прострочені позики.

Якщо у векселі немає якого-небудь з необхідних реквізитів (най-менування, строк платежу, місце здійснення платежу, найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; дати і місце складання векселя; підпису того, хто видає вексель) аудитор з'ясовує причину і винних осіб, тому що відсутність хоча б одного з реквізитів робить вексель недієздатним.

Аудит з'ясовує, чи при одержанні векселів за реалізовану продук-цію у бухгалтерії підприємства роблять запис на дебеті рахунка 62 "Короткострокові векселі видані" й кредиті рахунка 36 "Розрахун-ки з покупцями та замовниками".

Перевіряючи заборгованість за розрахунками з постачальниками, забезпечену векселями, аудитор вивчає записи за рахунком 62 "Ко-роткострокові векселі видані" за кожним виданим векселем.

6. Аудит інвестицій

Інвестиції — це всі види цінностей, які вкладаються безпосеред-ньо в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на вина-ходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами.

Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвес-тицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, май-но. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Об'єк-том інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, обо-ротні кошти, цінні папери, майнові права).

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень. Інвестиції можуть бути фінансови-ми, реальними, валовими і чистими, приватними і державними.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.

Реальні інвестиції — це вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Валові інвестиції — це сумарні вкладення, необхідні для відшко-дування і приросту основного капіталу.

Приватні інвестиції — фінансуються за рахунок власних джерел і залучених коштів (довготермінових кредитів, емісій цінних паперів).

Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державно-го бюджету.

Особлива увага аудитора має бути зосереджена на достовірності джерел фінансування інвестицій.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:*

власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);*

позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, об-лігаційні займи тощо);*

залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внес-ки юридичних і фізичних осіб);*

бюджетні інвестиційні асигнування тощо.

Аналізуючи інформацію про не грошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтер-ського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відоб-ражається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вар-тості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Дохід, що виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та диві-дендів, якщо:*

імовірне настання економічних вигод, пов'язаних із такою опе-рацією;*

дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку:*

проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони на-лежать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відпо-відними активами;*

роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економіч-ним змістом відповідної угоди;*

дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх ви-плату.

Одним з ефективних методів фінансового аналізу грошового обігу підприємства є операційний аналіз, відомий під назвою "витрати — обсяг — прибуток". Він може бути успішно використаний під час аудиту інвестиційної діяльності.

Операційний аналіз служить для відповіді на основні запитання, які постають перед фінансовими аналітиками, особливо на першо-му етапі грошового обігу, коли оцінюється інвестиційна програма (проект):*

скільки потрібно капіталу;*

яким чином можна мобілізувати ці капітальні вкладення;*

до якого ступеня можна доводити фінансовий ризик із використанням ефекту фінансового векселя.

7. Аудит комерційних банків

Банки (від італ. banco — лава, лавка міняйли (людина, яка зай-мається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посе-редниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють гро-шовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо.

За функціями і характером виконаних операцій банки поділя-ються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків (БМР), універсальні.

Банківська система України є дворівневою, до неї входять На-ціональний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.

Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.

Комерційні банки є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов'язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам