державний контракт на розробку і виконання інвестиційного проекту; розро-бка та реалізація загальнодержавних цільових комплексних про-грам; управління процесами приватизації з метою пошуку ефек-тивного інвестора; часткове фінансування державою інвестицій-них проектів у пріоритетних галузях економіки; реалізація дер-жавою самостійно комерційних високоприбуткових інвестицій-них проектів. Ця група засобів за своїми масштабами досить не-значна, однак з позиції швидкого нагромадження інвестиційних ресурсів та їх оперативного використання вона найефективніша, оскільки дозволяє за короткий проміжок часу реалізувати масш-табні інвестиційні програми, що в цілому повинно дати поштовх до початку економічного зростання. Ці засоби можуть лише сприяти поліпшенню економічної ситуації, але не визначати її.
До змінних засобів непрямого впливу із загальнодержавною сферою дії та отриманим результатом належать: бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, цінова, валютна та інноваційна політика. Ці засоби формують економічний клімат в цілому та інвестиційний зокрема, хоча з точки зору швидкої мо-білізації інвестиційних ресурсів вони інертніші, за швидкістю своєї дії— повільніші порівняно з прямими засобами.
До постійних засобів прямого впливу з обмеженою чи загаль-нодержавною сферою дії та отриманим результатом відно-сяться: ліцензування окремих видів робіт, стандартизація проду-кції та експертиза інвестиційних проектів. Ця група засобів Повинна застосуватися незалежно від економічної ситуації; вона більш зорієнтована на підвищення якості розробки та виконанню інвестиційних проектів і програм.
Усі згадані засоби можуть бути деталізовані. Наприклад, та-кий змінний засіб непрямого впливу, як фінансово-бюджетне ре-гулювання, може забезпечувати:*
зміцнення фінансової бази місцевих органів влади за раху-нок податкових відрахувань;*
посилення податкового впливу на підприємства і підприєм-ців, які скорочують виробництво важливої народногосподарської продукції;*
усунення багаторазового оподаткування однієї і тієї самої виробниче-господарської діяльності;*
можливе досягнення оптимального варіанта в обмеженні суми всіх податків, що стягуються з підприємств, без різкого впливу на зменшення дохідної частини бюджету;*
створення заходами податкової політики матеріальної заці-кавленості виробників у соціальному захисті громадян;*
побудову оподаткування на стабільній законодавчій основі. простоту сприйняття та справедливість оподаткування;*
активізацію виробництва товарів народного споживання за допомогою заходів податкової політики.
Кредитне регулювання передбачає:
удосконалення кредитних механізмів;
поширення практики довгострокового кредитування;
посилення стимулюючої ролі кредиту за рахунок диферен-ціації відсоткових ставок;
підвищення оперативності кредитування тощо. Важливим засобом непрямого впливу є амортизаційна полі-тика у зв'язку з тим, що серед фінансових джерел інвестиційних ресурсів найголовнішими є кошти амортизаційного фонду.
Зако-ном «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятим у 1997 p., затверджено три групи основних фондів за функціональ-ною ознакою з нормами амортизації відповідно 5,25 та 15 %, які замінили близько 1400 амортизаційних норм, що існували у ста-рому законодавстві. Підприємствам надано право самостійно ін-дексувати власні основні фонди.
За балансову вартість при нарахуванні амортизації прийнята залишкова вартість основних фондів. Даний принцип визначення балансової вартості застосовується у методі залишку, що змен-шується. При застосуванні цього методу необхідно встановити або норму амортизації і строк служби, або залишкову ліквідацій-ну вартість і строк служби. Вітчизняним законодавством встано-влені норми амортизації, однак не визначений строк служби об-ладнання. Крім того, ліквідаційна вартість для основних фондів першої групи становить 100 неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян, для груп 2 і 3 ліквідаційна вартість повинна дорів-нювати нульовому значенню. При такому підході до нарахування амортизації її, як інвестиційний ресурс буде, зведено до мінімуму. При цьому фактичний строк служби обладнання значно переви-щуватиме нормативний, що призведе до перенакопичення в еко-номіці морально застарілих і фізично зношених основних фондів.
Отже, до чинного законодавства доцільно внести деякі корек-тиви, зокрема поновити принцип нарахування амортизації за ба-лансовою вартістю, котра дорівнює первісній, а не залишковій вартості. Новий закон повинен дати змогу також ширше, порів-няно з попереднім, застосувати прискорену амортизацію.
Необхідність і межі використання окремих форм, а також ме-тоди, за допомогою яких вони реалізуються у господарській практиці, визначаються прийнятою концепцією державного ре-гулювання інвестиційного процесу, конкретними умовами і ці-лями соціально-економічного розвитку кожної країни.
У країнах, які дотримуються концепції економічного лібералі-зму (США, Великобританія, Канада та ін.), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форму регулювання.
Ширший арсенал засобів державного регулювання інвести-ційного процесу застосовується в країнах, які дотримуються кон-цепції економічного дерижизму. Тут бюджетно-податковий, грошо-во-кредитний і ціновий механізми використовуються державою активніше, але поряд з цим важливу роль відіграє індикативне пла-нування, завдяки якому держава впливає на інвестиційний процес шляхом координації господарської діяльності всіх її суб'єктів та за-безпечення їх інформацією про цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку країни. Можна вважати, що Україна нале-жить до останньої групи країн, де індикативне планування інвес-тицій є важливим чинником управління інвестиційним процесом.
ІІІ. Активізація інвестиційного процесу як пріоритетний напрям державної політики
Проблему залучення іноземних інвестицій необхідно розв'язувати як складову загальної проблеми активізації інвестиційного процесу.
Будь-яка країна, що розвивається, має стратегічні цілі управління економікою — нарощування і структурна перебудова виробничих потужностей підприємств, оновлення, збільшення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту народу, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку. Досягнення цих цілей потребує чималих інвестиційних ресурсів, оптимізації напрямів їх вигідного і актуального вкладення та ефективного використання. Інвестиції слід розглядати також як чинник зростання надходжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів, зміцнення фінансової системи та ін.
Основними чинниками, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі становлення державності і економіки України, є вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави і стримування іноземних інвесторів від вкладень в економіку країни.
Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування з надмірним її тиском на доходи товаровиробника та недосконалу амортизаційну політику впродовж минулих років не зростали необхідні обсяги прибутку підприємств й амортизаційних відрахувань, що мали б стати основними джерелами власних інвестиційних ресурсів