Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50— 100 тис. жителів), великих (100—250 тис. жителів), крупних (250— 500 тис. жителів) та найкрупніших (понад 500 тис. жителів), а та-кож у селищах міського типу.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 насе-лення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. про-живає лише 2% населення, а решта населення проживає у посе-леннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка — це ре-зультат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Найбільш суттєвим фактором формування чисельності сільсь-кого населення є соціально-економічні умови, що складалися в Україні у певні періоди її історичного розвитку.

Оскільки основною економічною базою господарського роз-витку сільської місцевості є сільськогосподарське виробництво, то в залежності від специфіки цього виробництва в певних природ-них і соціально-економічних умовах здійснювалося відтворення за-гальної чисельності населення і особливо його працездатної части-ни, а також розміщення по території певних населених пунктів.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистич-них даних за значний період часу дав змогу встановити довго-строкову і стабільну тенденцію — постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, лише за 1979— 1985 pp. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986—1998рр. — ще на 1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбіль-ший приріст сільського населення був характерним для Авто-номної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського на-селення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігів-ській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушен-нями в економічній і соціальній сферах, а також у територіаль-ній структурі і організації народного господарства, особливо га-лузей матеріального виробництва.

2.3. УРБАНІЗАЦІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ДОВКІЛЛЯ

В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов прожи-вання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяль-ності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організаці-єю виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі пе-ревищує можливості їх самоочищення. Це призводить до дегра-дації навколишнього середовища, що негативно впливає на здо-ров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Україна належить до країн, що мають високі показники забруд-нення навколишнього середовища. Основними центрами зосеред-ження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага за-бруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини.

Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в ат-мосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область.

Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін.

Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні вра-ховуватися і при територіальній організації сільськогосподарсь-кого виробництва. Це стосується насамперед приміського госпо-дарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важ-кими металами та іншими шкідливими елементами, які потрап-ляють з продуктами харчування в організм людини.

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у висо-ко урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання про-мисловості та чисельності населення великих міст. Так, не конт-рольований належним чином промисловий розвиток таких вели-ких міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка при-звів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні роз-міщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити еколо-гічну ситуацію.

В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище знач-но краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Він-ницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо акту-альним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені од-не—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких