За змістом наука про розміщення продуктивних сил близька до економічної географії: у них один і той самий об'єкт вивчення. А проте вони не тотожні. Якщо еконо-мічна географія вивчає переважно стан продуктивних сил на якийсь конкретний момент, відповідає на питання «де й чому саме тут?», то для РПС важливіший економічний результат територіальної організації продуктивних сил, ефективність розміщення виробництва. Для РПС важли-віше питання: «Як саме?» Тим-то надзвичайно важливим розділом РПС як науки є вивчення закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил.

Принципи розміщення продуктивних сил — це еко-номічна політика, яка спирається на пізнання законо-мірностей і факторів розміщення. Про співвідношення за-кономірностей та принципів ітиметься докладніше у на-ступному підрозділі.

Наука про розміщення продуктив-них сил вивчає територіальну орга-нізацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Територіальна організація як політика найяскравіше виявляється у країнах з державною монополією в народному господарстві та з жорстким плануванням (наприклад, Китай). Вона існує і в розвинутих країнах, проте реалізується там по-іншому. Те-риторіальна організація виробництва означає здійснення певної структурної політики, комплексу економічних за-ходів, скерованих на перебудову РПС.

До поняття РПС близьке поняття регіональної еко-номіки. Щодо його змісту нема одностайної думки. Е. Алаєв визначає регіональну економіку як відгалуження економічної географії, що «вивчає задля інтересів народно-господарського планування особливості й закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку районів». Він вказує, що регіональна економіка функціонує на регіональ-ному й міжрегіональному рівнях, але не на глобальному. М. Некрасов вважає, що «регіональне розміщення про-дуктивних сил розглядається як основа, головний компо-нент регіональної економіки». Ми бачимо, що РПС і регіональна економіка також мають спільний об'єкт ви-вчення, проте, безсумнівно, наука про РПС — ширше поняття, бо вона не обмежується регіональним рівнем і

вивчає закономірності розташування як у рамках регіону, так і в міжрегіональному й глобальному масштабах.

На підставі викладеного можна остаточно сформулювати об'єкт вивчення РПС. Наука про РПС вивчає як загальні закономірності розташування продуктивних сил, так і їхній конкретний прояв у галузевому й територіальному аспектах на регіональному й міжрегіональному рівнях. Вона вивчає економічну результативність територіальної організації ви-*робництва для обґрунтування ефективної регіональної по-літики.

Методологія науки. Питання про засади розміщення продуктивних сил належить до найістотніших у науці про РПС. Властиво, йдеться про виокремлення найголовнішої обставини, яка зумовлює саме таке, а не інше територіальне розташування об'єктів народного господарства.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують цю проблему, можна виділити кілька найпоширеніших. Одним з них є «географічний детермінізм», коріння якого сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбон); згодом видатними пред-ставниками цього вчення стали Монтеск'є, Е. Реклю, Ган-тингтон, Ратцель. Серед прибічників географічного детер-мінізму були також російські історики С. Соловйов, В. Клю-чевський, українського роду географ Л. Мечников. Сутність географічного детермінізму полягає у тому, що визначаль-ною силою у розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. На думку детерміністів, саме природні умови формують структуру й розміщення виробництва і навіть визначають плин історії та спосіб життя народів. Соціальні процеси, таким чином, відіграють другорядну роль.

До цього вчення близько стоїть «енвайронменталізм» — течія, що виникла у СІЛА (англ. епуігоптепі — оточення, середовище). Енвайронменталісти (Е. Симпл, Р. Сміт, Г. Тей-лор) твердять, буцімто міжнародний поділ праці визна-чається відмінностями у природному середовищі. Серед них особливою популярністю тішиться теорія «кліматичних оптимумів» Е. Гантингтона, за якою найсприятливіші умови для розвитку виробництва мають країни, розташовані в помірному поясі.

У XIX ст. вже безпосередньо розробляються теорії розміщення виробництв, що їхніми засновниками були І. Тюнен, А. Вебер, у XX ст. — А. Гетнер, А. Леш, В. Кри-сталер. Ці теорії спирались на визначальну роль прибутку за умов ринкового господарства. Зокрема, А. Вебер та І. Тюнен будували моделі, де окреме підприємство оптимально розташовувалось таким чином, аби давати найбільший при-буток. Водночас А. Вебер у праці «Теорії розташування промисловості» обирає як модель ізольоване господарство й таким чином значно звужує кількість факторів впливу, включно з ринковими. І. Тюнен за об'єкт теоретичних конструкцій обирає не окреме підприємство, а ціле місто; однак розглядає він його ізольовано від інших регіонів, аналізуючи лише зв'язок «село — місто». А. Леш основну' увагу приділяє ринкам збуту продукції як визначальному фактору розташування виробництва.

А. Гетнер обґрунтував так звану «хорологічну» (від гр. сНогоз — місце) концепцію, що відбивала причинний взає-мозв'язок між об'єктами та явищами, з одного боку, і територіями, з якими вони співвідносяться, — з іншого боку.

Деякі з цих теорій докладніше розглянуто в розділі 5.

Марксистська теорія розвитку й розміщення продук-тивних сил виходила з настанови про те, що вони передусім зумовлені способом виробництва і їхня територіальна орга-нізація істотно залежить від соціального ладу. Марксисти гадали, буцім кожному ладу притаманні власні економічні закони й закономірності, хоча дія загальних законів тим часом не заперечується. У соціалістичних країнах такий висновок призводив до жорсткого планування, що стосува-лось і розташування виробництва. Ця практика мала пози-тивні й негативні наслідки. У 20—50-х рр. нашого сторіччя, коли в більшості країн економічний потенціал прирощував-ся екстенсивно, коштом кількості споруджених об'єктів народного господарства, підпорядкування жорсткому цен-тралізованому плануванню, це давало змогу зосередити ресурси у найсприятливіших (з урахуванням пізнаних зако-номірностей) регіонах і центрах. У добу НТР політика централізованого управління економікою, брак ринку по-чали неґативніше впливати