Тепер починає переважати погляд, що економічні закони й закономірності мають загальний характер, тільки-но про-являються вони неоднаково в країнах з різною соціально-

політичною побудовою. На розміщення продуктивних сил, їхню територіальну організацію, структуру, динаміку впли-ває увесь комплекс закономірностей, передумов і факторів. Проте провідну роль відіграє процес територіального поділу праці, внаслідок чого й формується РПС, їхній поділ на території. Територіальний поділ праці виявляється на різних рівнях: від низового адміністративного району — до країни й світової економіки в цілому. Відповідно, і в терито-ріальній організації виробництва виокремлюється мікро-рівень, мезорівень, макрорівень і глобальний рівень.

Як результат територіального поділу праці РПС набуває специфічних для даного регіону ознак під впливом конк-ретних умов, головні з яких — географічні, історичні та соціально-економічні. Протягом тривалого часу розміщення продуктивних сил у світі здійснювалося без істотного дер-жавного регулювання. Політика меркантилізму (XV— XVII ст.) об'єктивно впливала на розташування вироб-ництва, проте до XX ст. регулювання здійснювалося пере-важно ринковими методами. Натомість жорстке централізо-ване планування пов'язане з системою соціалізму.

«Чистої» моделі РПС нема. У розвинутих капіталістич-них країнах ринкові процеси регулює держава за допомо-гою різних програм, індикативних планів тощо. А у колишніх соціалістичних країнах триває децентралізація управління і входження до ринкових структур. Проте в обох випадках слід враховувати об'єктивні закономірності РПС, причому на усіх рівнях — незалежно від того, чи плану-ється економіка у масштабах країни, чи йдеться про спо-рудження окремого підприємства або спеціалізацію сіль-ськогосподарської ферми. Водночас важливо, щоб еко-номічні важелі стимулювання мали правову основу: система регулювання відображена у конституції країни та інших державних актах.

У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору. Деякі з них запозичені з політекономії, соціології, географії, математики. Зокрема, для аналізу ситуації й конкретних розрахунків використовується економіко-математичне мо-делювання, картографічний, порівняльно-географічний методи тощо. Докладніше про це йтиметься у розділі 5.

Завдання науки. Головним завданням науки є обґрунту-вання оптимального розміщення продуктивних сил. Понят-тя «оптимальності» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від най-кращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни — у національному доході. Одначе «оптимальність» не означає, що байдуже, яким чином забезпечуватиметься найбільший ефект. Треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто — розрахувати ефективність витрат. Не-обхідно також враховувати соціальний та демографічний фактори. Наприклад, посередницьке підприємство може одержати прибуток, вивозячи гостродефіцитну сировину за кордон, але при цьому буде завдано збитків державі. Можна завдати шкоди через надмірну експлуатацію природних ресурсів, особливо важковідновних або невідновних. Висока концентрація виробництва у регіоні може дати виграш за рахунок інфраструктури, зручних технологічних зв'язків, але завдати значної екологічної шкоди. З іншого боку, уряд, прагнучи одержати найбільший прибуток від заохочення окремих галузей господарства, може зруйнувати або над-мірно утискувати чимало інших підприємств або галузей. Так трапляється тоді (наприклад, у країнах, що розвивають-ся), коли пріоритет віддається розвитку експортної моно-культури, аби залучити валюту до своєї держави.

Отже, оптимальне розміщення продуктивних сил не завжди має на меті одержання найбільшого прибутку. Про-те раціонально організовані продуктивні сили зводять до мінімуму втрати та об'єктивно сприяють посиленню еконо-мічного потенціалу країни.

Що означає оптимальне розташування об'єктів народного господарства? На рівні підприємства це означає: спеціалізація повинна враховувати співвідношення попиту й пропозиції; місцеположення має бути зручним по відно-шенню до постачальників сировини й матеріалів та спожи-вачів продукції; підприємство повинно бути забезпечене робочою силою; місцеположення підприємства не повинно створювати екологічне, в тому числі й соціально-еколо-гічне, напруження на території; розміщення підприємства має сприяти кооперативним зв'язкам.

На рівні регіону оптимальне розміщення продуктивних сил передбачає: врахування передумов і факторів спеціа-лізації народного господарства; комплексне розміщення народного господарства; можливість гнучкої перебудови галузевої структури під впливом науково-технічного прогре-су та ринкової кон'юнктури; задоволення соціально-еконо-мічних потреб населення регіону; екологічну безпеку ре-гіону; ефективні міжрегіональні економічні зв'язки.

Як правило, чимало факторів справляє вплив на розта-шування одного підприємства, а тим більше — народногос-подарського комплексу. Сучасне господарство характери-зується тим, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил. Система ця вельми складна, і її аналіз потребує серйозної спеціальної підготовки.

Проблеми й завдання розміщення продуктивних сил України.

Перехідний період в економіці країни виявився важким і з погляду розміщення продуктивних сил. Тепер стає очевидним, що у багатьох відношеннях воно не раціо-нальне. У чому ж сутність проблеми?

З одного боку, Україна — одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисель-ністю населення. За обсягом промислового й сільсько-господарського виробництва усередині 80-х років її можна було порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняш-никова олія тощо Украша посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.

З іншого боку, продукування національного доходу на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст населення. Причини такого стану мають соціально-економічний характер, що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС. Розгляньмо тут лише деякі проблеми, пов'язані з територіальною організацією господарства.

1.