виробництва поділяються на предмети праці й засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси — вугілля, руду й сировинні матеріали (сировину), як-от бавовник, зерно, пластмаси, — цебто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини й ус-таткування, будівлі й споруди, засоби транспорту й зв'язку, а також земля, бо цей природний ресурс має свої виразні особливості. Головним складником продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статево-віковий склад, рівень квалі-фікації, рівень освіти, традиції та навички). Роль праці як складової частини зростає з розвитком продуктивних сил: підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.
Природні ресурси — це тіла й сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосе-редньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).
За змістом наука про розміщення продуктивних сил близька до економічної географії: у них один і той самий об'єкт вивчення. А проте вони не тотожні. Якщо еконо-мічна географія вивчає переважно стан продуктивних сил на якийсь конкретний момент, відповідає на питання «де й чому саме тут?», то для РПС важливіший економічний результат територіальної організації продуктивних сил, ефективність розміщення виробництва. Для РПС важли-віше питання: «Як саме?» Тим-то надзвичайно важливим розділом РПС як науки є вивчення закономірностей і принципів розміщення продуктивних сил.
Принципи розміщення продуктивних сил — це еко-номічна політика, яка спирається на пізнання законо-мірностей і факторів розміщення. Про співвідношення за-кономірностей та принципів ітиметься докладніше у на-ступному підрозділі.
У наукових дослідженнях розміщення продуктивних сил використовуються методи, що можуть прикладатися до характеристик категорій економічних відношень і простору. Деякі з них запозичені з політекономії, соціології, географії, математики. Зокрема, для аналізу ситуації й конкретних розрахунків використовується економіко-математичне мо-делювання, картографічний, порівняльно-географічний методи тощо.
Головним завданням науки є обґрунту-вання оптимального розміщення продуктивних сил. Понят-тя «оптимальності» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, від най-кращої територіальної організації регіону, країни. На рівні підприємства ефект виражається у прибутку, на рівні країни — у національному доході. Одначе «оптимальність» не означає, що байдуже, яким чином забезпечуватиметься найбільший ефект. Треба співвідносити розмір ефекту з витратами, тобто — розрахувати ефективність витрат. Не-обхідно також враховувати соціальний та демографічний фактори.
Список використаної літератури.
Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. - № 6.
Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.
Розміщення продуктивний сил: Навч. Посібник / В.В.Ковалевський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенов та ін.; за ред. В.В. Ковалевського, О.Л.Михайлюк. – К.: Либідь, 1996. – 368 с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001.
Розміщення продуктивних сил: Підручник для студентів вузів. – К., 2000, 2-ге видання виправлене і доповнене.
Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.
Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.