Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними. Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т.д. Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%.(дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації.( дод ), також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності (дод ), прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних. ( дод ).

А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищеня ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.(дод )

Висновок

Хоч проблема державного регулювання перехідних процесів, що відбуваються в економііц України, виходить за рамки даної роботи, для підведення підсумку я коротко зупинюсь на цьому важливому питанні.

Державне втручання в ринкову економіку необхідно в тих сферах , у яких механізм ринку не в змозі усунути різні наслідки зовнішніх ефектів або несправедливостей самої ринкової системи . Цих сфер з розвитком економіки ставало усе більше , і тим складніше ставали форми державного втручання в економічні процеси . На нинішньому рівні розвитку ринкового способу виробництва форми втручання держави придбали настільки складний характер , що розглянути всі наслідки економічної діяльності держави неможливо . Проте існує ряд сфер , втручання держави в які, життєво необхідно . Це : перерозподіл доходів і ресурсів , регулювання зайнятості , антиінфляційна й антимонопольна політика , виправлення наслідків зовнішніх ефектів і багато чого іншого . Втручання держави в економіку носить прямій і непрямих характер . До прямих мір державного регулювання потрібно в першу чергу віднести державний сектор економіки (також і пайова участь держави в АТ) , кредитування або пільгове оподатковування окремих суб'єктів , прийняття регулюючих законодавчих актів . До непрямих мір відносяться стимулювання інвестицій , забезпечення зайнятості , оподатковування , стимулювання експорту/імпорту і т.д. Засобу державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні . Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів , що знаходяться в розпорядженні держави , а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку . Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки , пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються . Крім того , на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров'я приватного сектора економіки - основи ринкового господарства , а значить і всієї країни.