Частка партнерства у ринковій економіці невелика, проте має низку переваг перед одноосібним володінням, що виявляється у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об’єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і наявності більших можливостей для одержання кредиту; вдосконаленні через розподіл управлінських функцій між партнерами. До недоліків цієї фірми організації належать можливі розходження в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація –це юридична особа, що утворюється внаслідок об’єднання на пайових засадах засобів своїх членів і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідає за свої зобов’язання лише власним капіталом.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі і розділяється на одинакові за своєю номінальною величиною неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які дають право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи.

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50% + 1 акція, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють контрольним пакетом. Такі власники зазвичай не беруть участі у зборах, вони укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, різними соціальними фондами, членами яких вони є, або зі спеціально для цього створеними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.

Синонім сучасної корпорації – це холдингові компанії, які є власниками контрольних пакетів акцій групи підприємств. Холдинг щодо останніх виступає материнською компанією, а компанія, акціями якими він володіє, є щодо нього дочірніми. У свою чергу, холдинг може бути дочірньою компанією щодо компанії, яка володіє контрольним пакетом його акцій. Такий механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції: виробничу, інвестиційну, комерційну, збутову, зовнішньоекономічну. Як засвідчує світовий досвід, холдингові компанії можуть залучати середні і навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово – промислових груп.

У країнах з ринковою економікою фінансово – промислові групи відіграють важливу роль, оскільки вони здійснюють контроль за виробничо розподільчим циклом з одного центру.

Державні підприємства – це підприємства, що ґрунтуються на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний до яких існують два види підприємств.

На загальнодержавному підприємстві майном і комерційно – виробничою діяльністю розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно – територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у власних інтересах.

Об’єктами державної власності можуть бути різні засоби виробництва залежно від історичних, кон’юнктурних, геополітичних та інших умов у кожній країні. Зазвичай у державному секторі є підприємства, що виробляють продукцію, широкодоступну для населення, або капіталомістку, яка не є прибутковою, проте вкрай необхідною для технічного і технологічного переоснащення виробничого та наукового потенціалу країни. Саме тому практично у всіх промислово розвинених країнах державні підприємства нерідко є низько ефективними і спостерігається тенденція до скорочення їхньої численності.

За розміром підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Формування малих підприємств залежить насамперед від традицій національної економіки. Тому єдиних критеріїв віднесення підприємств до групи малих не існує. Найважливішими критеріями, за якими класифікують малі підприємства, є трудовий та фінансовий.

Нині українським законодавством визначено, що до суб’єктів малого підприємства незалежно від виду діяльності належать підприємства, на яких працює не більше 50 осіб.

Як фінансовий критерій підприємства використовуються його фінансові результати: вартість активів, оборот капіталу, обсяг валового доходу, обсяг реалізованої продукції тощо. В Україні таким показником з 1998 р. є обсяг річного валового доходу.

Малі підприємства надають економіці гнучкості, активно реагують на кон’юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяють послабленню монополізму.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої,проте сталої номенклатури виробів у значних обсягах. Вони здатні швидко реагувати на кон’юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впроваджувати нові розробки у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами, які полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для практичної реалізації науково – технічних досягнень, а великі не можуть це зробити через свої масштаби, оскільки зміна та оновлення основних фондів у великих обсягах можуть призвести до значного зниження норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють сталий асортимент масової продукції. Це дає можливість значно зменшити витрати на вироблювану продукцію, знизити ціну на неї і зробити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування розробок науково-технічних проектів, що сприяє розвитку національного потенціалу країни.

Аргументом на користь великих підприємств є також те, що на них виробляється продукція найновіших наукоємних галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп’ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Тому в перехідний період там, де це доцільно, не слід дрібнити великі підприємства. Тільки соціально-економічна ефективність є критерієм трансформації великих підприємств.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

Підприємства можна класифікувати також за сферою і видом