І.В.Зятковський стверджує, що: «Фінансове забезпечення передбачає виявлення можливих внутрішніх джерел фінансових ресурсів, а при відсутності такої можливості або їх недостатності – до залучення коштів із-зовні.» [11, ст.146].

О.Д.Василик у своєму підручнику «Теорія фінансів» зазначає: «Фінансове забезпечення – це створення і використання фондів фінансових ресурсів задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг у різних галузях економіки.» [15, ст.239].

Отже, фінансове забезпечення – це забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення потреб та росту його ринкової вартості.

При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення.

Підприємство для виробничої діяльності потребує постійного поповнення своїх фінансових ресурсів.

Існують такі способи фінансового діяльності підприємства (рис.1.1.1.):–

за рахунок власного капіталу;–

за рахунок позичкового капіталу;–

за рахунок залучених засобів (спеціальні фонди та програми, гранти)

На практиці потреби у фінансуванні часто задовольняють, комбінуючи всі джерела фінансування. Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов'язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов'язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси є предметом особливої уваги менеджерів підприємства. Одним із найважливіших джерел фінансування підприємства є його статутний фонд.

Статутний фонд — це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством правом власності або повного господарського відання.

За рахунок статутного фонду підприємство формує свої власні (основні й оборотні) кошти.

Окрім грошових коштів, статутні фонди можуть формуватися за рахунок надходжень майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів та нематеріальних активів [16, ст.62].

Рис. 1.1.1. Джерела фінансування підприємства.

До нематеріальних активів належить вартість права користування результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів, „гудвілів", промислових зразків, технологій, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідні роботи та ін.

Чинне законодавство передбачає мінімальні розміри статутних фондів, при яких допускається державна реєстрація підприємства.

У процесі ведення господарської діяльності величина статутних фондів підприємств змінюється за рахунок:–

збільшення їх унаслідок виділення частини прибутку на поповнення обсягів фінансових ресурсів;–

реалізації інвестиційних проектів;–

переоцінки основних засобів підприємств;–

додаткового випуску акцій;–

різниці у грошових надходженнях між продажною (ринковою) і номінальною вартістю акцій.

Під час приватизації майна державних підприємств передбачені такі джерела коштів, що їх використовують при формуванні статутних фондів:

Зростання обсягу виробництва товарів та послуг викликає потребу постійного нарощування статутних фондів підприємств.

Процес зношування і поступового перенесення вартості основних засобів на вартість продукції, виготовленої за їх участю, називається амортизацією.

Амортизаційні кошти надходять на підприємство у складі виторгу від реалізації готової продукції (робіт, послуг) і нагромаджуються в амортизаційному фонді для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів.

Основним джерелом кредитного фінансування підприємств є комерційні банки, кредити яких традиційно поділяють на:–

короткотермінові (на термін менший від одного року, як звичайно – 30,60,90 днів):–

середньотермінові (на термін від 1 до 5 років);–

довготермінові (на термін понад 5 років).

Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність матеріальної гарантії або забезпечення кредиту. Формами забезпечення кредиту можуть бути:–

гарантії третьої сторони;–

товарні запаси підприємства;–

нерухоме майно:–

рухоме майно:–

цінні папери.

Так. умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним.

Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно опла-чені. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування. При непогашеній кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають.

Комерційні банки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на:–

ділову репутацію підприємства;–

ліквідність активів;–

забезпеченість кредиту;–

співвідношення суми власного і позичкового капіталу.

Крім того, комерційні банки часто вимагають постійно підтримувати на розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (як звичайно, 10 — 20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним залишком.

Вартість банківського кредиту залежить переважно від двох чинників: позичальника і типу ставки процента. Високу ставку встановлюють для ризикованих позичальників і для невеликих кредитів

Розізняють три основні ставки процента з банківських кредитів:–

ставка, що її розраховують методом простих процентів;–

дисконтна ставка;–

ставка, яку розраховують методом складних процентів.

У процесі вибору конкретного комерційного банку як потенційного кредитора необхідно враховувати результати аналізу його фінансової звітності, поточні повідомлення Національного банку про діяльність комерційних банків, надійність банку тощо.

Лізинг – форма довгострокової оренди, пов'язана з переданням у користування обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення та іншого рухомого та нерухомого майна. Майно спеціально закуповує лізингова фірма. Воно залишається її власністю і надається в оренду підприємцеві[16, ст.56].

Розрізняють два види лізингу: фінансовий та операційний.

Фінансовий лізинг передбачає виплату орендарем згідно з укладеною угодою сум, що покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу її частину, а також прибуток орендодавача.

Після закінчення терміну діі угоди орендатор може:–

вернути об'єкт лізингу орендодавачу;–

укласти новий