Опанування промисловими підприємствами ринкової моделі господарювання пов’язане з принциповими змінами багатьох функціональних сфер їхньої діяльності.

Максимізація прибутку є головною метою на підприємстві. Ціна та обсяг реалізації продукції – одні з найважливіших параметрів , що визначають доходи підприємства.

Серед основних проблем, які існують на сьогоднішній день у підприємства є мала кількість пропозиції тютюну, адже підприємство ферментує тютюн, який закуповує в селян. В Україні не розроблено жодних нормативно правових актів, які забезпечують виробництво тютюну, крім того все менше селян вирощують тютюн, тому ціна на тютюн є досить високою.

Через специфічність кінцевого продукту тютюнової галузі вона підлягає значному впливу державного регулювання, спрямованого переважно на зменшення споживання цигарок.

Реалізація тютюнових виробів в Україні є важливим джерелом наповнення бюджету: щорічні податкові відрахування тютюнової сфери зростають, незважаючи на скорочення темпів збільшення споживання. Так, у першому півріччі 2006 року виробництво цигарок в Україні скоротилося на 3,6% порівняно з аналогічним періодом 2005 року – до 54,92 млрд. од., при цьому, надходження акцизного збору від цигарок за січень-червень поточного року склали 901 млн. грн., тоді як у першому півріччі 2005 року – 757,2 млн. грн.

В зв’язку з деякими причинами виробництво тютюну в Україні не повністю реалізується. Однією з основних причин є контрабанда, вона залишається важливою проблемою українського ринку, як готової продукції, так і сирої речовини. Критичний стан ринку тютюну вимагає проведення кардинальних змін у нормативно – правовому контексті діяльності, модернізації стосунків між учасниками ринку всіх суб’єктів діяльності в тютюновій галузі.

Дохід підприємства, одержаний з надходжень від господарської діяльності, залишається у повному його розпорядженні після:

- покриття матеріальних та прирівняних до них витрат;

- витрат по оплаті праці;

- сплати відсотків по кредитах банків та по облігаціях;

- внесення до бюджету передбачених законодавством України податків та інших платежів.

Проблемою підприємства є забезпечення їхнього ефективного функціонування і подальшого розвитку, як і в цілому реального сектору в якому воно функціонує. Значною мірою гальмують розвиток підприємства і фінансові проблеми, зокрема забезпеченість власним оборотним капіталом, обгрунтованість фінансового планування, розподілу прибутку.

Становище основної частки підприємств, що, є "штучно збанкрутілими з різних обставин, у тому числі й з причин неефективної податкової, інвестиційної політики тощо, необхідно виправити на основі удосконалення фінансового механізму управління: запровадження ефективного фінансового менеджменту, стратегічного планування тощо".

Впровадження поточного фінансового планування, що має стати етапом розробки стратегічного планування, підвищення ефективності діяльності підприємства, оцінка виконання фінансових планів за зведеними основними фінансовими показниками не може бути підставою для об'єктивних і достатніх висновків про обгрунтованість їхньої розробки, оскільки за ними нівелюються

Чим вища частка власного оборотного капіталу в складі оборотних акти-вів, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. Доцільно, щоб цей капітал покривав не менш як 50% потреби підприємства, а ще 50% відшкодовувалися за рахунок кредиторської заборгованості й короткострокових позичок банків. Нормування власного оборотного капіталу потребує розробки політики його формування і фінансування.

Послідовність дій щодо формування політики фінансування оборотних активів полягає у:

1) вивченні джерел формування оборотних активів у попередньому періоді;

2) прийнятті політики формування оборотних активів на підприємствах на майбутній період із позиції прибутковості й ризику фінансово-господарської діяльності.

3) оптимізації обсягу і структури джерел формування оборотних активів, тобто встановлення прийнятного для підприємства співвідношення між власним оборотним капіталом, короткостроковими кредитами і позиками, кредиторською заборгованістю, іншими короткостроковими зобов'язаннями.

Основою для виявлення недоліків і проблем підприємства є постійне проведення фінансового аналізу. Вимогам забезпечення фінансового аналізу має відповідати інформаційна база — фінансова звітність підприємства.

Ефективність підприємств орієнтована на дохід, що є умовою досягнення й інших цілей: нарощування обсягу продажу, завоювання і розширення ринку тощо.

Доцільно звернути увагу й на проблему залучення підприємствами довготермінових кредитів та визначення ролі облігацій як інструменту залучення довготермінових кредитних ресурсів, який заповнюватиме вільну нішу цього проблемного та мінливого сегмента кредитного ринку.

Банківські кредити є одним із найпоширеніших способів залучення довготермінових позичкових ресурсів у розвинених країнах. В українській економіці простежується зовсім протилежне. Кредитні установи віддають перевагу страте-гії задоволення короткотермінових потреб позичальників у кредитних ресурсах, що стримує їх у здійсненні довготермінових потреб.

Частка кредитів, які були надані в Україні суб'єктам господарювання на тривалий термін, за сумарним обсягом наданих кредитів не перевищувала упродовж 1991 — 1997 років 11%, а впродовж 1998—2001 років її обсяг збільшився до 18%. Свого максимального рівня вона досягла у 1999 році — 22% .

Вищенаведені дані свідчать про позитивні зрушення на кредитному ринку, але тенденція до зростання частки кредитів довготермінового спрямування, що останніми роками набуває закономірності, не є переконливим доказом на користь банківського кредитування як єдиного чи домінантного джерела залучення суб'єктами економічної діяльності кредитних ресурсів. Залучення ж кредитних ресурсів на довготерміновий період, тобто більше одного року, за допомогою облігацій може бути додатковим інструментом для підприємств.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб'єктами економічної діяльності в Україні є розроблення на державному рівні рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних ресурсів, а на рівні підприємств — внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб'єкта економічної діяльності.

Отже, можна дійти таких висновків:—

пристосування підприємств до розробки механізму емісії і розміщення власних облігацій на фондовому ринку є