Будь-яка організація може досягти зростання продуктивності, реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг виробництва без зростання кількості ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності обсягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випереджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпами зростання кількості використаних ресурсів, або, навпаки, при скороченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скорочення кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (клієнти, конкуренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін. ). Потенційний клієнт, який має свободу вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації.

Поняття конкурентноздатності фірми чи організації досить складне і трактується неоднозначно. У загальному вигляді конкурентноздатність фірми може бути визначена як порівняльна перевага відносно інших фірм чи організацій даної галузі в конкретній країні та за її межами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) організацій, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, обслуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

При виробленні стратегії необхідно, з одного боку, найбільш повно оцінити сильні та слабкі сторони організації, її позицію в галузі, а з іншого – структуру самої галузі та національної економіки в цілому, які впливають на співвідношення сил, що визначають конкуренцію в цій галузі та в країні.

Використовуючи операційну систему, можна забезпечити конкурентноздатність організації різними методами:

Лідерство за мінімумом витрат.

Технічні характеристики продукції (наприклад, міцність, надійність).

Швидкість доставки.

Гарантований час доставки.

Індивідуалізація виробів за вимогами замовників.

Впровадження продукцій на ринок.

Гнучке регулювання обсягів виробництва.

Однією з найскладніших проблем, що виникають при визначенні

організації як об’єкта управління, є формування елементів, сукупність та взаємодія яких створюють об’єктивні передумови для визначення мети, з одного боку, і для вибору оптимальної стратегії – з іншого боку.

До складу будь-якої організації належать ресурси, які можна класифікувати так:

- технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, основних і допоміжних матеріалів тощо);

- технологічні ресурси ( динамічність методів технології, наявність конкурентноздатних ідей);

- кадрові ресурси ( кваліфікаційний склад персоналу, його здатність адаптуватися до зміни завдань організації);

- ресурси організаційної структури управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо);

- інформаційні ресурси (характер інформації про саму організацію та зовнішнє середовище, можливість її поповнення та підвищення достовірності);

- фінансові ресурси ( стан активів, ліквідність тощо).

У результаті взаємодії всіх вище згаданих ресурсів виникають нові

властивості, якими кожен окремий вид ресурсів не володіє. Наприклад, неможливо вивести на потрібний сегмент ринку товар, який відповідає його вимогам, не маючи ресурсів усіх видів: можливостей технології, кваліфікаційних можливостей персоналу тощо. І навпаки, кожний окремий ресурс не може повністю розкриватися без зв’язку з іншими ресурсами: можливості верстатів не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації робітників, без використання відповідних основних та допоміжних матеріалів, без потрібних характеристик виробничих приміщень.

Розроблення продукту (послуг) на організції

Для забезпечення успіху на ринку організація повинна створити конкурентноздатний виріб З цією метою в межах розробленої стратегії поєднуються різні ресурси для виробництва конкурентноздатного продукту за вартістю, якістю та іншими атрибутами відносно аналогічних товарів і товарів-замінників.

Для задоволення вимог ринку організація повинна розглянути та оцінити відносну вагу наступних критеріїв проектування виробу:

Вартість.

Економічність експлуатації.

Якість, в т.ч. міцність, термін служби, надійність в експлуатації.

Потужність.

Вимоги до обслуговування, його простота.

Універсальність використання.

Безпека експлуатації.

Елементи розвитку тощо.

Для отримання необхідних характеристик виробу фірма повинна зробити

вибір у таких сферах:

Розмір та форма виробу.

Матеріали.

Співвідношення стандартних та специфічних елементів.

Додаткові компоненти для підвищення надійності.

Елементи безпеки.

На операційному рівні проектування виробу фокусується на

впровадженні процедур та методів, які підвищують ефективність операцій. Розроблений продукт повинен бути детально проаналізований та оцінений, причому оцінка конструкції виробу не може обмежитися одним показником, наприклад, зменшення ваги, зниження трудомісткості або собівартості тощо.

Основними вимогами до якості нового виробу є:

Забезпечення високого технічного рівня на всіх стадіях розробки.

Перевірка виробу на патентоспроможність та патентну частоту.

Забезпечення високих ергомічних характеристик.

Врахування естетичних вимог.

Економічна оцінка конструкції виробу включає таку систему показників:

Зменшення собівартості.

Скорочення витрат на експлуатацію.

Підвищення експлуатаційної готовності.

Зменшення габаритів та ваги.

Простота обслуговування.

Підготовка товару до виходу на ринок полягає у вивченні реакції

покупців на новий товар, визначенні для нього орієнтовної ємності ринку. Форми та методи тестування ринку залежать від інвестицій на новий товар, ступеня ризику його впровадження на ринок,

величини запланованих маркетингових витрат. Тестування має свої межі, оскільки затримка на цій стадії може призвести до поразки в конкурентній боротьбі. Тестування ринку допомагає прогнозувати майбутній продаж, розробляти альтернативні плани маркетингу, виявити недоліки товару. Після отримання позитивної інформації за результатами тестування приймають рішення про виробництво нового товару і появу його на ринку.

Окремо зупинимось на особливостях створення операційних систем у сфері послуг. Слід відзначити, що в сучасних умовах господарювання в Україні проектування операційних систем зазначеної сфери не відповідає сучасним вимогам ринку, не враховує майбутніх структурних змін в економіці та не використовує досягнень сучасної економічної науки. Це обумовлюється рядом особливостей сфери послуг, які ускладнюють проектування:

Високий рівень взаємодії з клієнтами (більшість персоналу банку, лікарні контактує з клієнтами на відміну від персоналу промислового підприємства).

Необхідність індивідуалізації послуг (виконання індивідуальних замовлень).

В ринковій економіці ці важливі особливості формують специфіку проектування операційних систем сфери послуг, яка проявляється у наступному:

- розташування організації визначається, в основному, розташуванням клієнта;

- високий рівень диференціації послуг, що приводить до створення великої кількості ринкових ніш та збереження конкуруючими організаціями своєї клієнтури;

- потреби клієнтів у відносно невеликих обсягах послуг;

- залежність календарного планування діяльності від поведінки споживачів (клієнтів);

- наявність проблем щодо виміру ефективності