Факторинг – купівля банком у фірми права на вимогу боргу (дебіторських рахунків). Фірма одержує від банку гроші у розмірі 80-90% боргу, а 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Останні є способом стимулювання клієнта до належного виконання зобов`язань щодо постачання. Факторинг – це операція, пов`язана з фінансуванням короткострокових вимог за товарними угодами.

Продавець (фірма-виробник) може передати свої вимоги факторинговій компанії, віддаючи їй право власності. Ця факторингова компанія бере на себе ризик несплати рахунків, хоча платоспроможність покупців перевірена. В результаті цієї операції продавець (фірма) отримує від факторингової компанії величину боргу за мінусом 1-2% суми, а факторингова компанія стягує борг з боржників після закінчення терміну векселів.

Франчайзинг (англ.franchising, букв. – угода про передання права на використання торгової марки) – у широкому значенні – форма поєднання переваг великого і малого бізнесу, змістом якої є система взаємовідносин між франчайзером (материнською компанією) і франчайзі (малими підприємствами або окремими бізнесменами, виробничими чи функціонально-операційними компаніями). Відповідно до франчайзингової угоди франчайзер зобов`язується забезпечувати дрібну фірму або бізнесмена, що діють у межах обумовленої території, своїми засобами індивідуалізації: фірмовим найменуванням, товарним знаком або знаком обслуговування, комерційним позначенням, а також товарами, рекламними послугами, налагодженими технологіями бізнесу, консультаціями, запатентованою комерційною інформацією (ноухау). Франчайзі, у свою чергу, зобов`язується надати франчайзеру послуги у сфері менеджменту і маркетингу з урахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію частину свого капіталу.

Фондова біржа – організаційна форма ринку цінних паперів, основі ринку капіталів. Функціонуючи, біржа відкриває доступ до позичкового капіталу шляхом випуску цінних паперів. При цьому позичковий капітал стає власним капіталом фірми. Через фондову біржу відбувається переливання капіталу фірми з однієї сфери діяльності до іншої.

Цінні папери, які реалізуються на біржі – це також гроші, оскільки вони приносять прибуток. Акціонерні товариства можуть продавати цінні папери фондовій біржі, грати на курсі акцій.

Для участі в операціях на біржі клієнт (фірма) повинен подати замовлення біржовій фірмі. На основі одержаних заявок біржа (брокери, трейдери, комп`ютерна система), зіставляючи попит і пропозицію, а також ціни, знаходить для кожного випуску цінних паперів варіант, за яким буде реалізована найбільша кількість одержаних заявок; ціна (курс), за якою задовольняється найбільша кількість заявок, оголошується як ціна відкриття біржі.

Ціна, за якою цінні папери продаються і купуються на ринку, називається ринковою ціною, або курсом цінних паперів.

Курс цінних паперів (К) залежить від річного дивіденду (D), рівня позичкового процента (r) і співвідношення між попитом і пропозицією на акції. Тоді

K=D•100/r (10.38)

Курс акцій тим вищий, чим більший дивіденд, виплачуваний за нею, і чим нижчий рівень позичкового процента, оскільки купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, якби поклав свій капітал у банк, тобто з позичковим процентом.

Коли попит перевищує пропозицію, ціна збільшується, папери продаються знову з надбавкою до ціни, є навіть можливість продажу гарантом більшої маси паперів за умови закупівлі, що пропонуються для перепродажу.

Вторинний фондовий ринок представляє собою угоди купівлі-продажу з раніше випущених паперів. Вони здійснюються на фондових біржах та позабіржових ринках.

Позабіржовий ринок – це угоди, що здійснюються за допомогою сучасних засобів комунікацій (телефони, телекси, факси, комп`ютерні мережі).

У позабіржовому обороті представлені акції невеликих фірм традиційних галузей економіки; акції компаній, потенційно спроможних стати великими; акції фірм, що видобувають нафту, газ; державні цінні папери; облігації корпорацій; акції великих кредитно-фінансових установ.

Фінансовий аналіз і планування фінансових операцій потребують від фінансвого менеджера визначення масштабів, якісного аналізу, термінів руху фінансових ресурсів від постачальників до отримувачів через фінансові ринки і фінансові інституції. При цьому кожен рух фінансових ресурсів обов`язково має супроводжуватися гарантією у зворотному напрямі у вигляді комерційних паперів, сертифікатів, депозитів, випущених урядом, фінансовою інституцією або окремою компанією.

Головними фінансово-кредитними інституціями є:

-ломбарди – кредитні установи (державні госпрозрахункові підприємства), що надають грошові позички під заставу рухомого майна на строк до трьох місяців, наприклад, в розмірі 75% від вартості оцінки і до 90% вартості дорогоцінних металів;

-акціонерні страхові компанії, кошти яких формуються шляхом об`єднання індивідувальних капіталів окремих підприємств;

-лізингові компанії – фінансово-кредитні формування, які займаються купівлею устаткування для його надання в оренду, що дозволяє виробничій структурі одежати необхідне устаткування без значних витрат грошових коштів;

-інвестиційні компанії, капітал яких утворюється на акціонерній основі шляхом акумуляції грошових коштів інвесторів. Оформлений капітал вкладається в акції і облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Доходи, одержані у вигляді процентів і дивідентдів, формують прибуток, який розподіляється серед акціонерів. Прибуток, одержаний від підвищення біржового курсу цінних паперів, зараховується в резерв;

-фінансові компанії – кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей, наданні кредитів, проведенні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (3- і 6-місячні); вони сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Економічні відносини фірми з іншими суб`єктами ринкових відносин супроводжуються розрахунками, що відбуваються через банки. При цьому можуть використовуватися декілька видів розрахунків:

-акцепт – згода на оплату товарів, при якій постачальник складає платіжну вимогу покупцю і передає її в банк для переказу грошей на свій рахунок. Банк до отримання цих грошей кредитує постачальника. Одна з найдавніших сфер банківських послуг, безготівковий платіжний обіг, здійснюється за допомогою переказів (акредитивів) або інкасо;

-акредитив та інкасо – два класичних види розрахунків; переваги акредитива перед інкасо для фірми полягає в тому, що він