Позовна заява повинна містити:

-найменування суду, в який направляється заява;

-найменування сторін, їхні адреси;

-зміст позовних вимог;

-зазначення ціни позову;

-формулювання обставин, що з них випливає позовна заява;

-докази, які підтверджують позов;

-обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

-відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спорів;

-перелік документів та доказів, які додаються до заяви.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

статус суб`єкта підприємницької діяльності;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору (копія претензії та квитанція або повідомлення про вручення);

відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів (квитанція або повідомлення про вручення);

сплату державного мита в установленому порядку та розмірі;

документи, що засвідчують повноваження представника позивача в господарському суді.

Під ціною позову розуміють суму всіх вимог, пред`явлених до відповідача. У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається відповідною сумою. У ціну позову включаються також указані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені).

Господарські витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної арбітражним судом, а також інших витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Кількість порушених справ про банкрутство

9000

8000

7000

6000

5000

4000

4000

3000

2000 1500

300

1000 144

24

1992 1993 1994 1995 1996 1997 Рік

До прийняття нового законодавства про банкрутство в Україні домінував перший метод задоволення претензій кредиторів. Проте в багатьох економічно розвинутих країнах пріоритет віддається санації, а не ліквідації підприємства-боржника. У ФРН, наприклад, головна увага оновленого закону про банкрутство, що набрав чинності 01.01.1999р., звертається на можливість задоволення претензій кредиторів на підставі реалізації плану санації (реорганізації). На таких самих засадах побудоване законодавство США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство, однак це питання було недостатньо врегульованим.

У червні 1999р. Верховна Рада України ухвалила Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, визначивши його чинність з 1.01.2000р. Цей Закон зробив свого роду революцію в галузі санації та запобігання банкрутству підприємств. Він, зокрема, дає таке визначення банкрутства: банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб`єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання визнано арбітражним судом.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору (селекції) суб`єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність даної інституції. Нагадаємо, що в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство (табл.2).

Таблиця 2

КІЛЬКІСТЬ ПОРУШЕНИХ СПРАВ ПРО БАНКРУТСТВО В УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 1996-1999р.1

Рік

Показник | 1996 | 1997 | 1998 | 1999

Кількість порушених справ про банкрутство | 6552 | 9645 | 12281 | 12618

Кількість винесених постанов про визнання боржників банкрутами |

1691 |

4107 |

4525 |

6244

Кількість справ, які закінчилися затвердженням ліквідаційного балансу |

855 |

2320 |

2896 |

4345

Залишок незакінчених справ на кінець року | 4138 | 6702 | 10909 | 13989

Кількість справ, припинених через затвердження умов фінансової санації |

33 |

32 |

9 |

21

1За матеріалами Агенства з питань банкрутства.

Табл.3

5.3.Досудове врегулювання господарських спорів.

Коли підприємство має високий рівень дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк, то в рамках рефінансування заборгованості проводиться комплекс процедур щодо її примусового стягнення, у тім числі звернення з позовим до арбітражного суду.

Позов до арбітражного суду може бути направлений тільки за умов дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спорів, який полягає у зверненні кредитора до дебітора з письмовою претензією про відшкодування заборгованості.

У претензії зазначаються:

а) реквізити заявника претензії та підприємств, на адресу яких направляється претензія; дата та номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред`являється претензія; докази, які підтверджують ці обставини;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

д) перелік документів, які додаються до претензії.

Претензію підписує керівник підприємства або його заступник. Її надсилають адресату рекомендованим або цінним листом чи вручають під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк від дня одержання. Про результати розгляду претензії заявника інформують письмово.

Можливі чотири варіанти дій контрагента після одержання претензії:

1.Одержувач претензії не дав жодної відповіді на претензію.

2.Заявник одержав лист-відповідь, в якому претензію відхилено повністю або частково.

3.Претензію визнано повністю або частково, однак не повідомлено про перерахування визнаної суми.

4.Претензію визнано і заборгованість погашено (отже, спір урегульовано).

У перших двох випадках заявник змушений буде звернутися до арбітражного суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

Якщо претензію визнано повністю або частково, але з якихось причин кошти на розрахунковий рахунок кредитора не поступили (випадок 3), заявник претензії після закінчення 20 днів від дня одержання відповіді має право пред`явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розміру визнаної суми, то до розпорядження додається також копія претензії. За браком грошей у боржника кредитор після закінчення місячного строку з дня отримання позитивної відповіді на претензію (однак, не раніше строку настання платежу за договором) має право звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможного боржника.

6.Етапи порушення справи про банкрутство.

Порушення справи про банкрутство здійснюється за наявності формальних ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне законодавство виділяє дві такі ознаки:

1)Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатосроможним, якщо він неспроможний