1

2

3

4

5

6

7

Табл.5. Основні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації).

7.Особливості банкрутства окремих категорій підприємств.

Важливою у справі про банкрутство є мирова угода – домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочення або розстрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У цій угоді описуються умови, на яких прощаються або повертаються частинами старі борги.

Новим у згаданому законі є введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тобто припинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань зі сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Законодавством також передбачені особливості процедури банкрутства для окремих категорій економічних суб`єктів, таких, як містоутворюючих, небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страхових компаній та професійних учасників ринку цінних паперів.

План фінансового оздоровлення містоутворюючих підприємств повинен передбачати внесення інвестицій, працевлаштування його працівників, створення нових робочих місць та інших способів відновлення платоспроможності боржника. За умови наявності договору поруки за зобов`язанням боржника місцеві органи влади можуть клопотати продовжити процедуру розпорядження майном боржника до десяти років.

При продажу нерухомості сільськогосподарського підприємства-боржника переважне право його придбання належить сільськогосподарським організаціям і фермерським господарствам, розташованим на даній території.

При банкрутстві страхових органцізацій покупцем майнового комплексу боржника може бути тільки страхова організація.

Процедура санації боржника – особливо небезпечного підприємства може бути продовжена господарським судом до десяти років, а продаж майна такого підприємства може бути здійснений лише як продаж цілісного майнового комплексу шляхом проведення конкурсу у встановленому порядку.

Ці особливості перш за все пов`язані із соціальною значимістю даних підприємств і організацій та необхідністю диференційованого підходу до різних суб`єктів господарської діяльності.

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів і форм власності регулюються Законами України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Таке припинення діяльності може відбутись:

із власної ініціативи підприємця;

на підставі рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених законодавством;

у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

8.Прогнозування банкрутства.

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб`єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб`єктів господарювання. У зв`язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z= - 0,3887 – 1,0736kзл + 0,579qпк, (20.1)

де kзл – коефіцієнт загальної ліквідності; qпк – частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб`єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від`ємного значення коефіцієнта Z і великою – за Z > 1.

Більш обгрунтованою та більш поширеною є п`ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб`єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Е.Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшися для своєї моделі лише п`ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана “Z” розраховується за формулою

Z= 3,3К1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5, (20.2)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 – коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс “Z”;

К1 – характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 – відображає дохідність суб`єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К3 – визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 – відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми.

К5 – характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб`єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб`єкта господарювання розрахунковий індекс “Z” необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 20.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб`єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба враховувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е.Альтмана зв`язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії К1 – К5 розраховувалися автором за