обігу, їх регламентацію, в тому числі організацію міжнародних розрахунків в Україні здійснює Національний банк України НБУ суворо контролює грошовий обіг, сприяє забезпеченню стабільності національної валюти, регламентує емісію готівки, розробляє правила здійснення форм безготівкових розрахунків, способів і порядку платежів, контролює касові операції. НБУ є установою, що здійснює грошово – кредитне і валютне регулювання. НБУ – незалежний фінансово – економічний орган, який проводить самостійну грошово – кредитну політику. Правління НБУ приймає і затверджує постанови, положення та інші нормативні акти, що регулюють грошовий обіг. НБУ координує діяльність комерційних банків України.
Державне регулювання грошової сфери як головне призначення грошової системи
Регулювання грошового обігу – сукупність заходів, які проводяться в галузі грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово – кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійснені всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.
Операції на відкритому ринку:
гнучкий валютно – платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банків;
застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) чи рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово кредитної політики.
Інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу
Прямі | Опосередковані
механізми готівкової емісії;
встановлення межі кредитного банку, що надається урядові та банківськими установами
пряме регулювання позикових операцій банків, визначення межі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту. | здійснення операцій для відкритого ринку;
регулювання норм банківських резервів;
регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються центральним банком.
Політика облікової ставки:
виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон`юктурних коливань економіки;
застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів:
найбільш жорсткий інструмент грошово – кредитного регулювання;
виявляється в маніпуляції нормою обов’язкових резервів, які комерційні банки зобов’язані зберігати на рахунках у центральному банку;
застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.
Грошово – кредитна політика центрального банку: суть, типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти грошово – кредитного регулювання
Суть грошово – кредитної політики
Грошово – кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава.
Розробка і реалізація грошово – кредитної політики – це ключова функція центрального банку.
Цільовою функцією грошово – кредитної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Весь інструментарій грошово – кредитної політики мусить бути спрямований на досягнення оптимальної рівноваги у співвідношенні між попитом в пропозицією грошей, аби забезпечити стабільність грошового обігу.
Основні типи грошово – кредитної політики
Політика грошово – кредитної рестрикції (політика „дорогих грошей”) | Політика грошово – кредитної експансії (політика „дешевих грошей”)
Політика
„дорогих грошей” | > весь інструментарій грошово – кредитної політики підпорядковується згідно з динамікою економічного циклу стисненню обсягів грошової та кредитної емісії
> забезпечення доступності для суб’єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.
Система
кредитного обігу
Цілі грошово – кредитної політики
стратегічні | проміжні | Тактичні
збалансування економічного розвитку;
забезпечення оптимальної зайнятості;
стримування інфляції. | Пожвавлення ринкової кон`юк тури;
стримування ринкової кон`юктури. | Зміна грошової маси;
зміна процентної ставки.
Стратегічними цілями – грошово – кредитної політики можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави.
Проміжними цілями грошово – кредитної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.
Суб’єкти грошово – кредитної політики:
банківська система – центральний банк і комерційні банки;
урядові структури – міністерство фінансів чи казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів, а також інші установи.
Дворівнева банківська система передбачає забезпечення стабілізації грошового обігу та безпосереднього здійснення всього комплексу депозитних операцій, кредитного обслуговування фізичних та юридичних осіб.
Монопольне право управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності надається центральним банкам.
Інструменти грошово – кредитної політики, що використовується центральним банком з метою грошово – кредитного регулювання:
здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;
регулювання резервної норми комерційних банків;
зміна норми банківського процента.
Операції на відкритому ринку
Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави цінних паперів.
Коли центральний банк купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв’язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.
Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, а відповідно і кредитоспроможність комерційного банку, падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.
Управління обов’язковими резервами
Обов’язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно чинного законодавства або із встановленими нормативними актами має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.
Центральними банками багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України „Про банки і банківську діяльність” визначено, що встановлення норм обов’язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ.
Мета нормативного визначення обов’язкових резервів – забезпечення захисту інтересів клієнті і надійності комерційних банків, підтримання їх ліквідності.
Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов’язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити
