прямі матеріальні витрати (вартість сировини, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим на виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо);

загальновиробничі витрати (витрати на управління виробництвом, амортизація основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого призначення, витрати на обслуговування виробничого процесу тощо), які виникають при переробці матеріалів у готову продукцію і поділяються на:

постійні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу виробництва);

змінні накладні витрати (непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності).

Внесення запасів до статутного капіталу підприємства.

Первісною вартістю запасів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визначається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Відповідно до П(С) БО 19 "Об'єднання підприємств" справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Безоплатне одержання запасів.

Первісною вартістю запасів, одержаних підприємством безоплатно, визначається їх справедлива вартість.

Придбання запасів у результаті обміну на подібні об'єкти.

Відповідно до П(С) БО 7 "Основні засоби подібні об'єкти – це об'єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість.

Первісна вартість запасів, придбаних у результаті обміну на подібні об'єкти, дорівнює балансовій вартості переданих об'єктів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість.

Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Придбання запасів у результаті обміну (часткового обміну) на неподібні об'єкти.

Неподібні об'єкти – це об'єкти, які не мають однакового функціонального призначення та однакової справедливої вартості.

Первісна вартість запасів, що придбанні в обмін (частковий обмін) на неподібні об'єкти, дорівнює справедливій вартості переданих об'єктів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) у процесі обміну.

Визнання запасів.

Запаси визнаються активами, якщо:

існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;

їх вартість може бути достовірно визначена.

При цьому слід враховувати також критерії для визнання реалізації продукції (товарів, інших активів), а саме:

покупцеві передаються ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

покупець здійснює надалі управління та контроль за продукцією (товарами, іншими активами).

Методи оцінки руху запасів.

П(С) БО 9 "Запаси" передбачені такі методи оцінки руху запасів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу.

Метод ідентифікаційної собівартості відповідної одиниці запасів.

Конкретна ідентифікація означає, що облік витрат і розрахунок собівартості здійснюється за кожною відповідною одиницею запасів. Цей метод застосовується для визначення собівартості запасів, які відпускаються, та послуг, що надаються, для спеціальних замовлень і проектів (виробництво літаків, кораблів і т.д.), а також запасів, які не замінюють одне одного (торгівля автомобілями, ювелірними виробами тощо).

Метод середньозваженої собівартості.

Оцінка запасів проводиться по кожній одиниці запасів за формулою:

Сп + Сн

Сс = ------------- , (1.1)

Кп + Кн

де

Сс – середньозважена собівартість;

Сп і Кп – відповідно собівартість і к-ть запасів на початок періоду;

Сн і Кн – відповідно собівартість і к-ть запасів, що надійшли протягом періоду.

Метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО).

Оцінка запасів за цим методом базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто одиниці запасів, які надійшли (придбані, вироблені) першими, відпускаються (продаються) також першими.

Метод собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО).

Оцінка запасів базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто одиниці запасів, що надійшли (придбані, вироблені) останніми, відпускаються (продаються) першими.

Метод нормативних затрат.

Нормативні (стандартні) затрати – це заплановані витрати на виробництво одиниці продукції (послуг), які базуються на нормах використання матеріалів, праці і нормальної виробничої потужності.

Метод оцінки нормативних затрат застосовується при наявності руху готової продукції і незавершеного виробництва (у тому числі цей метод може бути використаній у підприємствах громадського харчування).

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівні використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Застосування методу допускається лише тоді, коли результати оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості.

Загальне відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць розраховується за формулою:

ЗВ = Фк х Фц – Нк х Нц, (1.2)

де:

ЗВ – загальне відхилення на продукції, що надійшла з виробництва за місяць;

Фк – фактична к-ть виробленої продукції;

Фц – фактична ціна одиниці продукції;

Нк – визнана нормативна (стандартна) к-ть для фактичного результату;

Нц – нормативна (стандартна) ціна одиниці продукції;

або

ЗВ = ФС – НС, (1.3)

де:

ФС – фактична собівартість;

НС – нормативна собівартість.

Метод ціни собівартості.

Метод ціни продажу можуть використовувати підприємства роздрібної та оптової торгівлі для визначення собівартості широкого асортименту товарів, які мають схожу націнку в ціні продажу.

Відповідно до цього методу запаси спочатку оцінюються за ціною їх продажу.

Собівартість товарів, що вибули, визначаються шляхом зменшення ціни їх продажу на суму торгової націнки, яка розраховується за