По-друге, обмін має утвердитися як необхідний і сталий процес. Перехід від випадкового обміну до явища, що систематично повторюється і є життєво необхідним, пов’язаний із суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва. Згадаємо: як від загальної сукупності первісних племен відокремилися племена скотарів (тобто виникає тваринництво як самостійна галузь трудової діяльності), так само пізніше від землеробства відокремились ремесло, виникли його спеціалізовані галузі.

Зародження ринкової економіки ми спостерігаємо у стародавніх рабовласницьких державах. Вона відіграє все більшу роль у середньовічних феодальних землях і містах, хоча там було чи мало перешкод, які гальмували розвиток ринкових відносин.

З переходом до індустріального (капіталістичного) суспільства виникає єдиний національний ринок, економіка ґрунтується переважно на товарному виробництві й обміну.

Виходячи з викладеного можна доповнити попереднє визначення ринкового господарства – задоволення потреб через обмін, попит і пропозицію між самостійно функціонуючими суб’єктами господарювання.

1. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва:

– натуральну;

товарну.

Історично першим виникло натуральне виробництво – це тип господарювання при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника для споживання у середині господарства, де вони вироблені.

У найбільш чистому вигляді натуральне виробництво існувало в первісній общині коли люди не знали суспільного поділу праці.

Натуральне господарство має такі основні риси:

1) універсальність праці;

2) замкненість виробництва;

3) прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням.

На зміну натурального господарства приходить товарне виробництво (капіталістична форма).

Товарне виробництво – це тип господарювання при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами для задоволення невласних, а суспільних потреб шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товаром.

Матеріальною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовлення окремих видів продукції або на певній виробничій діяльності.

Продукт праці набуває форми товару, який має дві властивості:

здатність задовольняти певну потребу людини;

здатність для обміну на інші товари шляхом купівлі-продажу.

Товарне – це продукт праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну.

Товарне виробництво – матеріальна основа виникнення підприємства. Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і державні блага, якраз і є продуктивними силами суспільства.

До цієї системи належить:

1) працівники;

2) засоби праці (інструменти, машини, двигуни, різні апарати, пристрої);

3) предмети праці (земля, сировина, матеріали, корисні копалини);

4) використовування сили природи;

5) наука, як специфічна продуктивна сила;

6) форми і методи організації виробництва;

7) інформація.

Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

1) обмін товарів – який відбувається на основі еквівалентності;

2) економічна відокремленість виробників, що передбачає самостійний вибір видів діяльності господарюючих суб’єктів, (вільні програми формування діяльності), а це і є ніщо інше як підприємницька діяльність.

Ознаки підприємницької діяльності повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають визначені особливості, зумовлені товарними відносинами.

Як свідчить історичний досвід цивілізації 16-20 ст. рух здорової економічної системи, зорієнтованої на критерії ефективності та здатності до саморегулювання відбувся на основі ринкових відносин.

Ринок, насамперед виступає, як обмін товарів організований за законами руху товарних відносин.

Товарне виробництво – певна організація суспільного виробництва, за якої економічні відносини між людьми виявляються через ринок, купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Товарне виробництво – виробництво, за якого продукти праці виготовляються відокремленими виробниками і призначаються не для власного споживання, а для продажу і обміну.

Можна виділити дві основні умови, які породили товарне виробництво.

1. Суспільний поділ праці зумовлює ситуацію, коли окремі працівники спеціалізуються на виготовленні певних видів продуктів (наприклад, одні вирощують зерно, другі розводять худобу, треті шиють одяг або взуття тощо). Суспільний поділ праці веде до того, що працівники різних професій стають залежними один від одного: хлібороб – від кравця, тваринник – від коваля і навпаки. Однак для виникнення товарного виробництва поділу праці недостатньо.

2. економічна відокремленість виробників і наявність приватної власності на засоби виробництва означає, що кожний товаровиробник є власником своїх предметів і засобів праці або землі, худоби, а отже, й власником продуктів, які він виготовляє та обмінює на інші товари, потрібні йому для життя і праці.

Спільними рисами простого і розвиненого товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці;

приватна власність на засоби виробництва;

конкуренція між виробниками;

ринкова форма зв’язку між виробниками.

Відмінності між простими і розвиненими (підприємницьким) товарним виробництвом:

при простому товарному виробництві:

власник засобів виробництва і виробник продукту поєднуються в одній особі;

виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника і членів його родини;

виробництво ґрунтується на індивідуальній відокремленій праці;

конкуренція товаровиробників нерозвинена, не має всеохоплюючого характеру;

при розвиненому (підприємницькому) товарному виробництві:

виробник продукту – найманий працівник, власник товару – власник капіталу, засобів виробництва;

виробництво товарів здійснюється заради одержання прибутку;

виробництво ведеться на базі спільної, об’єднаної праці;

товарний ринок поділяється на ринок засобів виробництва і предметів споживача;

товарне виробництво набуває загального характеру.

До характерних рис товарного виробництва також належать: наявність конкуренції, вільне ціноутворення, здійснення обміну товарами на принципах еквівалентності та відплатності, стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

Як бачимо, товарні відносини передусім формуються на основі об’єктивних процесів розвитку виробництва й обміну продуктами господарської діяльності економічно залежними один від одного товаровиробників. При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.

Товарне виробництво як більш високий ступінь конкретно-історичного типу організації виробництва знімає ті перешкоди, що стримували прискорений соціально-економічний розвиток суспільства. Цьому сприяє утвердження товарно-грошової форми