і видатків (в міністерствах), балансом доходів і видатків (на підприємствах), кошторисом доходів і видатків (в установах і організаціях), кредитним планом і касовим планом (в банках).
Нарешті ще одним принципом фінансової діяльності є принцип гласності, тісно пов`язаний з першим із вищезгаданих принципів – принципом її публічного характеру. Фінансова діяльність держави перебуває під контролем суспільства, зокрема, завдяки обраному виборцями депутатському корпусу.
За визначенням А.Г.Зюнькіна, “методи фінансової діяльності – засоби, прийоми, за допомогою яких уповноважений державою орган від її імені мобілізує, розпоряджається і використовує фонди грошових ресурсів.”[3,7]. Всі методи фінансової діяльності держави поділяються на дві категорії: методи формування фондів грошових ресурсів та методи розподілу цих фондів.
Методи формування фондів грошових ресурсів, у свою чергу, поділяються на обов`язкові та добровільні.
До обов`язкових методів належать податки, збори (митні, дорожні та ін.), штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування (страхування майна, особисте страхування, страхування відповідальності тощо), платежі в централізовані спеціальні фонди грошових ресурсів (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, Чорнобильський фонд і т.і.).За допомогою цих методів держава примусово залучає грошові кошти до своїх фондів.
Крім обов`язкових існують добровільні методи мобілізації грошових ресурсів. До них належать грошово-речові лотереї, позики різних видів, добровільні внески громадян, акції та ін.Застосовуючи ці методи, держава залучає у своє розпорядження тимчасово вільні кошти населення і підприємств.
Другою категорією методів фінансової діяльності є методи розподілу фондів грошових ресурсів. Одним з основних серед них є метод бюджетного
фінансування, тобто безповоротного безвідплатного цільового відпуску коштів на певні потреби. Іншим методом є метод банківського кредитування, тобто поворотний відплатний цільовий терміновий відпуск коштів державним банком кредиторові під заставу.
До методів розподілу фондів грошових ресурсів належать також виплати пенсій, страхових відшкодувань і різних допомог.
3. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ.
Фінансова діяльність держави регламентована системою фінансово-правових актів, серед яких виділяють акти органів законодавчої влади (закони) та акти органів виконавчої влади (підзаконні акти).Існують різні форми фінансово-правових актів : Конституція України, закони України, укази Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, накази, інструкції чи положення Міністерства фінансів України або Державної податкової адміністрації, методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України та ін.
Конституція України приділяє велику увагу фінансовій діяльності держави. Так, п.4 ст.85 Конституції передбачає, що “до повноважень Верховної Ради України належить…затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання…” [1,405]. Виходячи з необхідності забезпечення економічної безпеки держави, ст.92 Конституції закріплює, що “виключно законами України встановлюються…Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи…’’[1;410].
Ст. 95 Конституції наголошує, що “бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.”[1; 411]. Ст. 96 Конституції закріплює за Верховною Радою України затвердження бюджета на певний термін. Участь Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Національного банку України у здійсненні фінансової діяльності передбачено статтями 97, 98 та 100 Конституції. Ст. 99 Конституції визначає національну грошову одиницю України – гривню. Ст. 116 встановлює, що “Кабінет Міністрів України … забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики…” [1; 418].
Ст. 138 Конституції України відносить до відання Автономної Республіки Крим розроблення, затвердження та виконання бюджету Автономної Республіки Крим. Ст. 143 передбачає, зокрема, що “територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування … затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону…” [1,430].
Крім Конституції України правовим аспектам фінансової діяльності держави приділяється увага в інших законодавчих актах, зокрема в Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Розділ ІІ цього Закону присвячено діяльності такого важливого суб`єкта фінансової діяльності держави як Національний банк України. У відповідності до ст.8 Закону “Національний банк є центральним банком України, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням
Верховної Ради України.” [2;203].
Правове регулювання фінансової діяльності держави здійснюється також законами України “Про систему оподаткування”, “Про контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Державну податкову службу в Україні”, “Про бюджетну систему України”, “Про страхування”, “Про Рахункову палату Верховної Ради України” та ін.
Ще одним законодавчим актом, що регулює фінансову діяльність держави, а саме таку її форму як випуск цінних паперів, є Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”. Даний закон передбачає можливість випуску облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик. “Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кошти, одержані від реалізації внутрішніх республіканських або місцевих позик, спрямовуються відповідно в республіканський і місцеві бюджети, в позабюджетні