за межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту покупців.
По-третє, товарному господарству притаманні непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони розвиваються за формулою : виробництво – обмін – споживання. Виготовлена продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи на гроші й тільки потрім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і споживачами товарів.
“Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які прирікало її натуральне господарство. Потенційні можливості протилежного йому товарного виробництва такі, що йому властивий закон розширеного відтворення” [1;105].
3. Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва.
Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. “Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах.
Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності
Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку.
Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей [2; 34].
Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.
Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.
Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію : якщо ціна товара на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.
Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.
“Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами виеонує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг” [2;35].
Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливло. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.
“Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку” [2;35].
Даний процес можна розглянути на наступному прикладі. |
Індивідуальна
вартість | Суспільна
вартість | Надприбуток
1 | 2 |
3 | +1
2 | 3 | --
3 | 4 | -1
В даному прикладі три селянські господарства виробляють м’ясо (припустимо, яловичину) з різною індивідуальною вартістю від 2 до 4 гривень за 1 кг. Але на ринку яловичина продаватиметься за суспільною або ринковою вартістю (3 гривні за 1 кг). Тоді перший виробник одержить 1 гривню надприбутку на кожному кілограмі, тобто позитивну різницю між суспільною і індивідуальною вартістю яловичини (4-3=+1). В цьому селянському господарстві індивідуальна вартість яловичини нижче за суспільну тому, що продуктивність праці вище за середньосуспільний рівень : ліпші корми, передова агротехніка, сумлінніше працівники.
Третє селянське господарство має від’ємну різницю між суспільною та індивідуальною вартістю (3-4=-1), тобто воно працює збитково, має збитки 1 гривня на кожному кілограмі м’яса, тому що в ньому продуктивність праці нижче за середньосуспільний рівень : гірші корми, відстала агротехніка, недбалі працівники. Цьому господарству загрожує розорення, якщо воно не вживе негайних ефективних заходів з підвищення продуктивності праці.
Другий виробник посідає “золоту середину”, але й він мусить потурбуватися про підвищення продуктивності праці, щоби не опинится у третій групі виробників.
Перший виробник, щоби зберегти можливість одержання надприбутку, має підтримувати високий рівень продуктивності праці.
Отже, “закон вартості в умовах ринку невблаганно диференціює виробників за доходами, за їх добробутом, поділяючи їх на бідних та багатих, на підприємців і найманих робітників” [2;36].
4. Еволюція товарного виробництва.
Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”, характеризуючи економіку Стародавньої