План

Продуктивні сили і їх структура.

Основні компоненти продуктивних сил.

Людина, робоча сила, її ціна і вартість.

Засоби виробництва:

2.2.1. Предмет праці.

2.2.2. Засоби праці.

2.3 Сутність і методи організації виробництва.

2.4 Наука и информация.

Висновок.

1. Продуктивні сили і їх структура.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і при-во--дять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети пра-ці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне спожи-ван-ня і використовуються як джерела енергії. До структури продук-тивних сил в усіх формаціях на-ле-жать також використову-вані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включа-ють також науку (як специфічну про-ду-к-тивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продук-тивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що включає ма-те-ріаль--ні й духовні (за складом), об'єктивні й суб'єктивні (за характером відтворен-ня і специфікою функ--цій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і ок-ре-мі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах роз--витку капіталізму потреби ви-робництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і ква--ліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рі-вень освіти (середню загальну або се-ре-дню спеціальну), квалі-фікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише біль--шого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань осо-бис -то-сті, її організа-торських здібностей, духовних компонентів.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил во---ни перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній за-леж---ності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виро--б-ни-чих відносин. Системі про-дуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Та-кими, зо-кре--ма, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або за---ко-ни виперед-жаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі су-купної праці, від-по-від---ності живої й уречевленої праці, перемі-ни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих зако-нів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до приро-ди, про-цес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Отже, продуктивні сили — це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи від-по-відно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростан-ня про-дук-тивності суспільної праці.

2.1 Людина, робоча сила, її ціна і вартість.

Саме людина, або робоча сила, є основною продуктивною силою суспільства. Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань і досвіду, які використовуються у просессі виробництва матеріальних благ. Робоча сила ріально існує в особі людини-працівника. Саме людина та її здатність до праці є основним елементом виробництва.

Світова економічна думка називає різні об'єкти купівлі-продажу того товару, який є єди-ним творцем продуктів. Найпоширеніші три точки зору. Згід-но з першою таким об'єктом купівлі-про-дажу є праця, згідно із другою — робоча сила, згідно з третьою — послуги праці або робочої сили.

Уперше працю назвав об'єктом купівлі-продажу У.Петті. Відповідно до цього заробітну плату він розглядав як ціну праці, а її (зарплати) величина визначається необхідними для існування ро-бітника засобами (їх мінімумом). Аналогічно сут-ність цих понять розглядав А.Сміт. Водночас ос---но-вою заробіт-ної плати він вважав вартість засобів існування, необхідних для забезпечення жит--тя робітника і виховання дітей, а її ниж-чою межею — фізичний мінімум. Крім цього, вели-чи-на зар-плати визначається нормами споживання, що склалися, тради-ціями, культурним рівнем, бо-ротьбою робітників та співвідно-шенням сил між ними і капіталістами.

Дотримуючись таких же поглядів, Д.Рікардо виділяв при-родну і ринкову ціну праці. При--род--на — це вартість певної суми життєвих засобів, необхідних як для утримання робіт-ників, про-дов--ження їх роду, так і певною мірою для їхнього розвитку. Ринкова ціна коливається навколо при--родної під впливом природного руху працездатного населення, співвідно-шення попиту і про-позиції на працю.

Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі су-часні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, ан-глійський економіст Дж.Хікс та ін.).

Цю точку зору найбільш послідовно заперечував К.Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес сві--домої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозміню-ють зовнішню природу. На ринку ро-бітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і ду--хов--них властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід ото--тожнювати. Капі-таліст купує в робітника — власника робочої сили — тимчасо-ве роз--по-ряд-жен-ня нею. По-друге, купівля-продаж праці всту-пає у суперечність із законом вартості, не дає змо-ги розкрити джерело вартості і додаткової вартості.

Певна теоретико-методологічна нечіткість попередніх то-чок зору зумовила появу ще однієї концепції. Вона полягає я тому, що товаром є не робоча сила, а послуги, які надаються цією робочою силою, або послуги праці. П.Самуельсон з цього приводу зазначав, що люди за певну ціну «здають свої послуги в оренду», а заробітна плата є формою доходу, ціною одного з фак-то-рів виробництва. Іншими формами доходу він називає прибуток, ренту, позичковий процент.

Ця позиція значною мірою збігається з поглядами К.Маркса, коли він конкретизував своє розуміння продажу робочії сили. Капіталіст, на його думку, купує не що інше як тимчасове роз-по-рядження робочою силою.

З трьох наведених точок