Хоч робочу силу не слід відокремлювати від людини, її ділення цієї категорії цілком правомірне при розгляді людини економічної (Ното есонотісиз). Суб'єктом господарства є не робоча сила, а людина в сукупності всіх її сутнісних сил. Виходячи з цього, найдоцільніше стверджувати про продаж-купівлю робочої сили. Цю категорію визнають і деякі західні економісти.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних власти-востей людини, які вона застосовує в процесі виробництва споживних вартостей. Робоча сила — основний елемент продуктивних сил у будь-якому суспільстві, але товаром вона стає лише в умовах капіталізму. Це зумовлено тим, що робітник позбавлений власності на засоби виробництва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тобто є власником своєї робочої сили і може розпоряджатися нею.

Як і будь-який інший товар, робоча сила має дві сторони: споживну вартість і вартість. Але робоча сила — товар специфічний.

Капіталіст купує робочу силу, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче спо-жи-вання означає включення у процес праці не лише фізичних і духовних властивостей людини, а всієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської робочої сили особливого харак-теру і по-зна-чаєть-ся на кожній із сторін товару робоча сила. З погляду споживної вартості специфіка цього товару виявляється в тому, що у процесі його споживання він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості самого товару робоча сила. Отже, в основу визначення споживної вартості товару покладено абстрактну працю (певну її кількість). Конкретна праця не є для капіталіста специфічною вартістю, оскільки вона не впливає на процес самозростання вартості. Тому специфічність вартості товару робоча сила полягає у здатності до такої кількості абстракт-ної праці, яка перевищує необхідні витрати праці на відтворення самої робочої сили.

Російські економісти Я.Певзнер та С-Брагінський стверджують, що робоча сила є предметом купівлі-продажу в умовах рабовласницького та кріпосницького ладу, за капіталізму продаються її послуги на певний, обумовлений контрактом час, а робітник залишається її господарем.

З цим важко погодитися. Адже одна з найважливіших умов перетворення робочої сили на товар - особиста свобода її власника - найманого робітника. Такої свободи не мав ні раб, ні селянин - кріпак. Крім того, за наявності юридичної свободи робітник повинен бути економічно залежним, тобто позбавленим засобів виробництва і засобів існування. В умовах рабов-власництва та кріпосництва ця друга найважливіша умова також не виконувалася.

Непослідовність позиції Я.Певзнера та С.Брагіиського ви-являється ще в одному. «Якщо навіть прийняти тезу, — пи-шуть вони, — згідно з якою наймач купує робочу силу, здат-ність до праці, то необхідно виходити з того, що оцінює він цю здатність не за тим, скільки і чого потрібно робітникові для підтримання його життя і працездатності, а насамперед за результатами праці, тобто за тим, яка плідність праці кожного власника робочої сили зокрема».

Як стверджував К. Маркс, якщо робочу силу розглядати з погляду вартості, то зрозуміло, що, як і будь-який інший то-вар, вона потребує суспільне необхідних витрат на своє від-творення в пев-них суспільних умовах. Мінімальна межа цих витрат — вартість життєвих засобів, що фі-зич-но необхідні робітникові. Водночас для відтворення робочої сили потрібно більше витрат, ніж для створення фізично необхідних робіт-никові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, і від-повідно відтворення робочої сили повинно включати витрати на утримання його сім'ї. По-друге, для виконання більш складної роботи необхідний певний рівень освіти і кваліфікації робіт-ника, що вимагає додаткових витрат на робочу силу. По-третє, на відміну від звичайних товарів, робоча сила (та її носій — людина) історично розвивається, на величину її вартості впли-ває соціально-історичний елемент. Останній відображає роз-виток робітничого класу, його ма-теріальних і духовних пот-реб у результаті прогресу інших елементів системи продук-тивних сил, еволюції суспільних відносин (оскільки сутність людини — це сукупність суспільних відносин), а також бо-ротьби трудящих за поліпшення свого становища.

На думку Я.Певзнера та С.Брагінського (яка відображає теорію загальної рівноваги, роз-роб-ле-ну в основному А.Маршаллом та Л.Вальраеом), за умов рівноваги попиту та пропо-зиції вар-тість послуг усіх факторів (у т.ч. робочої сили) від-повідає їх граничній продуктивності, тобто внес-ку у вироб-ництво продукту (варторсті). Саме ця вартість і виплачується робітникові — про-дав--цю послуг праці. Більш конкретно ця величина визначається не тим, як оцінює підприємець по-тре-би робітника для підтримання його життє- і працездатності, а результатами праці, тобто плід--ністю праці кожного власника робочої сили зокрема. Позитивним у такому підході є спроба оці-нити вартість товару з погляду не лише суспільних витрат виробництва, а й корисності, його ко-ри-сного ефекту.

На жаль, цей конструктивний підхід вони не цілком засто-совують, розглядаючи вартість ро--бо-чої сили (або послуг ро-бочої сили, послуг праці, на їхню думку). Так, ці вчені підхо-дять до роз-в'я-зання цього питання лише з погляду корисного ефекту праці, нехтуючи при цьому суспільне необхідними вит-ратами виробництва на відтворення робочої сили. Вони зде-більшого розв'язують проблему з точки зору капіталіста, ігно-руючи при цьому інтереси найманого робітника, якому пот-рібні засоби для відтворення власних життє- і працездатності та життєздатності членів його сім'ї.

Намагаючись обгрунтувати більшу доцільність застосуван-ня категорії «вартість послуг праці», Я.Певзнер та С.Брагінсь-Кий посилаються на те, що на підтримання відтворювального процесу сучасна держава змушена витрачати майже