- автоматичні розрахункові палати. АРП виконують функції розрахункових палат, але паперові носії замінені магнітними, на яких вони мають формат, зручний для швидкісної обробки на ЕОМ. АРП особливо ефективні при здійсненні масових, регулярно повторюваних платежів.

- банківські автомати. Банківські автомати встановлюються в приміщеннях готелів, супермаркетів, університетських будинків, вокзалів і т.д. Автомати нинішнього покоління дозволяють виконувати наступні операції:

* зняття грошей з поточного чи ощадного рахунків в банку;

* одержання позики в межах відкритого ліміту;

* депонування грошей на рахунку з одночасним одержанням депозитної квитанції;

* одержання в будь-який момент інформації про стан рахунка клієнта в банку;

* переказ коштів з одного рахунку на іншій;

* обмін іноземних банкнот на місцеву валюту;

Банківські автомати представляють велику зручність для клієнтів банку, тому що знижують необхідність поїздок у банк для здійснення повсякденних операцій.

- термінали в торгових точках. Ідея полягає в тому, щоб здійснювати оплату повсякденних покупок у магазинах, кафі і ресторанах, бензоколонках і т.д.

- банківське обслуговування вдома - перспективний елемент розрахунків. Це комплекс послуг по наданню клієнтам банку фінансової інформації, а також здійсненню з їх ініціативи банківських угод з передачею інформації з телефонних ліній. Ця форма припускає наявність у клієнта персонального комп'ютера.

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Інвестиційний портфель банку контролюється законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої визначена частина (до 90%) повинна складатися з цінних паперів держави, інша - часток підприємств. Первинне розміщення усіх видів цінних паперів уряду відбувається в порядку аукціонного продажу, де в першу чергу виконуються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинне звертання відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських фірм, що ведуть активні операції по покупці і продажу державних зобов'язань. В умовах економічного спаду уряд через центральний банк намагається стимулювати господарську активність і купує в дилерів державні зобов'язання, збільшуючи їхні резервні рахунки. В умовах інфляційного буму держава продає дилерам свої зобов'язання і тим скорочується їхня ліквідність. Корпоративні облігації в набагато більшому ступені, чим державні піддані ризику неплатежу. Банки купують тільки висококласні папери відповідно до оцінки кредитними агентствами зв'язаного з ними ризику. Розрізняють два види інвестиційної політики банку: пасивна й агресивна.

Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між випусками різної терміновості. Ця політика банку розподіляє вкладення в короткострокові і довгострокові зобов'язання рівномірно, щоб забезпечити добру прибутковість і ліквідність.

Агресивна стратегія. Цієї політики дотримуються великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучі до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних засобів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати експертні оцінки і прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Так, якщо крива прибутковості знаходиться на відносно низькому рівні і буде за прогнозами підвищуватися, то це обіцяє зниження курсів твердовідсоткових паперів. Тому банк буде купувати короткострокові облігації, що у міру росту процентних ставок будуть пред'являтися до викупу і реінвестуватися в більш дохідні активи (наприклад позики).

Як інвестиційний консультант банк робить консультаційні послуги своїм клієнтам із приводу випуску і обертання цінних паперів. Якщо банк бере на себе роль інвестиційної компанії, то він займається організацією випуску цінних паперів і видачею гарантій по їх розміщенню на користь третьої особи; купівлею-продажем цінних паперів від свого імені і за свій рахунок, у тому числі шляхом котирування цінних паперів, тобто повідомляє на визначені цінні папери "ціни продавця" і "ціни покупця", по яких він зобов'язується їх продавати і купувати. Коли банк розміщає свої ресурси в цінних паперах від свого імені і всі ризики, пов'язані з таким розміщенням, усі доходи і збитки від зміни ринкової оцінки придбаних цінних паперів відносяться за рахунок акціонерів банку, то він виступає як інвестиційний фонд. Необхідною умовою виконання ролі інвестиційного фонду є наявність у штаті банку фахівців з роботи з цінними паперами, що мають кваліфікаційний атестат Міністерства фінансів, що дає право на здійснення операцій із залученням засобів громадян.

Лізинг і факторинг. Ця форма застосовна до фінансування довгострокової оренди дорогого устаткування. Відповідно до договору про лізинг орендар одержує в довгострокове користування устаткування за умови внесення періодичних платежів власнику устаткування. Орендодавцями можуть бути промислові підприємства, що мають свої лізингові компанії, а також спеціалізовані лізингові компанії. Є різні види лізингу:

1.Оперативний лізинг. Могутні фірми-виробники можуть бути зацікавлені не в продажі своєї продукції, а в здачі її в оренду. Договір укладається, як правило на 3-5 років.

2.Лізинг нерухомості. Визначені фірми створюють у співробітництві з банком