Сьому риса НТР – впровадження принципово нових форм і методів організації виробництва і раці.

Восьма риса НТР – початок інформаційної революції, матеріальною базою якої є поява принципово нових засобів передавання інформації, тобто революція у засобах зв’язку. Внаслідок інформаційної революції зростає інформатизація праці, інформаційна місткість галузей і виробництв, створених благ.

Розкриття основних рис НТР дає змогу розгорнуто, системно визначити її сутність, що полягає в таких революційних перетвореннях науки, техніки та технологій, які зумовлюють докорінні зміни у взаємодії людини і природи, особистих і речових факторів виробництва, системи продуктивних сил та їх речової форми, що спричиняє принципові зміни ролі людини в суспільному виробництві, перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу.

З середини 70-х років почався новий етап розвитку НТР, пов’язаний передусім з електронною автоматизацією матеріального виробництва і обігу, науково-технічної творчості. Його вихідним пунктом є поява і розвиток мікропроцесорів на великих інтегральних схемах – мікропроцесорна революція.

Новий етап НТР, що розгорнувся, характеризується також інтенсивним розвитком біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії. Розвиток біотехнологій готує грунт для розгортання “біологічної”, “біотехнологічної” революції. За допомогою генної інженерії створюватимуться нові організми з наперед заданими властивостями, змінюватимуться спадкові якості рослин і тварин. За прогнозами, через 50 років більшість сільськогосподарських продуктів вироблятимуться за допомогою біосинтезу.

НТР означає революційні зміни у взаємодії людини і природи, в системі продуктивних сил. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, то індивід має загальнолюдські властивості, є природною істиною, наділений природними силами. Тому відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища.

Соціальна сторона біосоціальної сутності людини полягає в тому, що людина є сукупністю всіх суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю економічних, соціальних, політичних, правових, національних, культурних, духовних аспектів.

Природу людини можна розглядати як сукупність її потреб і захоплень. Значною мірою їх обсяг, структура і спосіб задоволення зумовлені рівнем розвитку культури.

Виходячи із структури суспільних відносин, розрізняють економічні, соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші потреби. Американський економіст А. Маслоу виокремив п’ять основних груп потреб:

фізіологічні потреби (голод, спрага);

потреби у безпеці (захист від болю, страху тощо);

потреби у соціальних зв’язках (дружбі, любові);

потреби у самоповазі (у досягненні визнання);

потреби у самореалізації.

Задовольняючи ці потреби, індивід відтворює себе як сукупність суспільних відносин. Визначальними з поміж них є економічні потреби.

Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Експерти ООН стверджують, що найточніше добробут розкривається за допомогою індексу розвитку людини. Цей рівень вимірюється показником середньої тривалості життя, рівня доходу на душу населення та рівня грамотності.

Економічні потреби пов’язані з виробництвом, обсягом, споживанням.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які мали б бути спожиті суспільством. Дійсні економічні потреби – це потреби, які задовольняються за оптимальних розмірів виробництва. Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Потреби залежать від рівня розвитку продуктивних сил, здібностей, споживання та ряду інших факторів.

Закон зростання потреб виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб, а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно – якісним зростанням і вдосконаленням – з іншого. Внутрішніми суперечностями цього закону є досягнутий рівень виробництва і споживання і зрослі на цій основі потреби людей.

Економічні інтереси – усвідомлені економічні потреби людей, соціальних верств, груп та класів, які знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально-економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті, колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави.

В умовах НТР відбувається двоїстий суперечливий вплив на природу, зокрема на санітарно-гігієнічні умови праці.

Наслідком автоматизації є масове виробництво товарів та його територіальна концентрація, через що накопичується значна кількість відходів. Хімічна промисловість споживає величезну кількість води, повітря і повертає їх у природне середовище значно забрудненими. Масове використання гербіцидів і пестицидів у сільському господарстві шкодить здоров’ю людини. Відбувається забруднення світового океану через зростання видобування нафти на морських нафтопромислах. Використання ядерної енергії зменшує шкідливі викиди в атмосферу, але створює загрозу радіоактивного випромінювання, атомних аварій.

В умовах НТР залучення природних ресурсів до економічного обігу настільки зросло, а вплив забрудненого навколишнього середовища такий масштабний і всеохоплюючий, що розвинулася цілісна еколого-економічна система відтворення. Повинен діяти закон підвищення екологічних потреб, спрямований на розв’язання або послаблення суперечностей між людиною і природою.

Вищим критерієм гуманізації науки з урахуванням екологічного аспекту повинен бути такий її рівень, який би врахував потребу у відтворенні не лише робочої сили нормальної якості, а й усіх сутнісних сил людини в найближчий час і на віддалену перспективу.

З погляду процесу праці кожна людина повинна брати участь у збереженні природи, активно взаємодіяти з нею у формі різних видів конкретної діяльності, спрямованої на поліпшення стану навколишнього середовища.

Використана література

С.В. Мочерний, Економічна теорія, Київ. Вид. центр “Академія”, 1999 ст. 59-83.