ще й відтворенння життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей
Виробництво завжди є процесом суспільним. Суспільне виробництво в цілому – це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:
Працю індивідуального працівника;
Виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);
Виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).
До 1 рівня – розрізняють предмети праці, засоби праці і працю. Праця – це така доцільна, свідома діяльність людини, при котрій речовини природи видозмінюються таким чином, щоб вони могли задовольнити певні людські потреби. Предмети праці – це те на що спрямована праця. Засоби праці – те, при допомозі чого людина діє на предмети праці.
Стосовно мікрорівня – виділяють 3 основні фактори виробництва:
праця, земля, капітал. + ще два фактори: менеджмент і інформація.
Стосовно макрорівня. Структура:
суспільний поділ праці по галузях і сферах господарювання;
виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг, а також виробництво нематеріальних благ і нематеріальних послуг;
виробничі відносини;
суспільне виробництво як органічна єдність безпосереднього виробництва, розподілу, обліку і споживання.
Під час аналізу всіх рівнів виробництва слід враховувати обмежену виробничу можливість окремого працівника, фірми, суспільства в цілому (абсолютна обмеженість – недостатність ресурсів для задоволення всіх потреб, відносна обмеженість – недостатньо ресурсів для вирішення окремого завдання).
Первинними факторами виробництва були – земля і праця.
Отже, під факторами виробництва слід розуміти блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції; основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницький хист. Основними факторами слід вважати – працю, капітал, матеріальні ресурси.
2. Виробнича функція – співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.
Виробнича функція будується для певної технології;
Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів;
Якщо весь спектр комбінованого виробництва уявити як витрати: праці (L), капіталу (К), матеріалів (М), то виробнича функція може бути визначена таким чином:
Q=f(L,K,M), де Q – максимальний обсяг продукції, що виробляється при одній технології і даному співвідношенні праці, капіталу і матеріалів. В залежності від кількості факторів розрізняють однофакторну, двофакторну і багатофакторну виробничу функцію.
Властивості виробничої функції:
Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто шляхом збільшення витрат одного ресурсу і незмінності інших.
Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взаємозв'язаність цих факторів.
Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у довгостроковому періоді.
Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній і аналітичній формах.
Виробничі можливості вибору фірми обмежені у короткостроковому періоді в наслідок того, що деякі види витрат є фіксованими і не можуть бути змінені навіть коли змінюється їх вартість. Такі види витрат являють собою постійний фактор (будівлі, засоби виробництва). Витрати, які можуть бути змінними у короткостроковому періоді, відносяться до змінних факторів.
Короткостроковий період – період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені; довгостроковий – протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.
Функція виробництва дає можливість об’єднувати вхідні ресурси у різних пропорціях для виробництва продукції різними шляхами. Наприклад, вино можна виробляти, інтенсифікуючи працю, за якої люди виноград чавлять ногами, або інтенсифікуючи капітал, за якого сік з винограду витискають машини. .
Функції виробництва описують те, що є фактично здійсненним, за умови, що фірма діє ефективно, тобто, якщо фірма з максимальною ефективністю використовує кожну з комбінацій вхідних ресурсів. Оскільки, функції виробництва описують максимально можливий вихід продукції за певного набору вхідних ресурсів у ефективний у технічному відношенні спосіб, з цього випливає, що вхідні ресурси не використовуватимуться, якщо вони зменшують рівень виробництва.
3. Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується показниками сукупного, середнього та граничного продукту.
Розглянемо випадок, при якому один із факторів є змінним (L), а інші – фіксованими. Сукупний продукт (total product) змінного фактора виробництва – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора (L) і при незмінності інших факторів. ( ТРL (або СПп)- сукупний продукт праці).
Середній продукт (average product (АРl або СрПп) – відношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту.
TPl
АРl=
L
Граничний продукт (marginal product (МРl або ГПп) – додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:
ТРl
МРl=
L
ТРl =ТР2-ТР1 – додатковий випуск, що забезпечується за рахунок L (при фіксованому К); L=L2-L1 – додаткові обсяги ресурсів.
Промислове підприємство являється найбільш важливою і ведучою областю сфери матеріального виробництва. Воно являє собою систему взаємозв’язаних галузей, які зайняті видобування і переробкою промислової та сільськогосподарської сировини в готову продукцію, яка необхідна для суспільного виробництва і особистого користування.
Підприємство – це перш за все товаровиробник, який випускає продукцію, виконує роботи і надає послуги, необхідні споживачу. Воно має право юридичної особи і працює на основі комерційного розрахунку.
Підприємство – це основна первинна, господарська одиниця в економічній системі, яке виготовляє і реалізує вироби та послуги і забезпечує досягнення своєї мети.
Головна мета підприємства – це отримання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.
Необхідно відмітити, що прибуток не завжди є головним мотивом для функціонування підприємства. Це може бути – прагнення до суспільного визнання, бути володарем на ринках, збереження початої справи. Для цього необхідно відмовитися від швидкого прибутку, тому для таких підприємств головна мета – максимізація ситуації в цілому, а вже потім прибуток.
Головне завдання підприємства – повне і своєчасне задоволення потреб споживачів, яке являється вищим змістом і нормою діяльності трудового колективу.
