Теорія граничної корисності.

Найбільш вагомий вклад в розробку ідей маржиналістів внесла австрійська школа політекономів, представлена професорами віденського університету Карлом Менгером (1440-1921), Євгеном Бем-Баверком (1840-1921) та Фрідріхом Візером (1851-1926). Вихідним методологічним принципом, на якому базується система поглядів австрійської школи був суб’ективно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їх факторів.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія, яка отримала назву теорії граничної корисності. Прийняті на той час економічні поняття “товар” і “вартість” були замінені на “благо” і “цінність”. Карл Менгер та його колеги оголосили неправильною теорію про те, що праця є єдиним джерелом вартості, надаючи терміну вартість суб’єктивного змісту, за що теорію піддавали жорсткій критиці прихильники трудової теорії вартості, звинувачуючи новаторів у суб’єктивізмі. Менгер вважав, що цінність блага радикально залежить від потреби в ньому споживача, тобто цінність визначається обставинами, в яких знаходиться суб’єкт та його особистими уподобаннями. Більш того, австрійські науковці визначили, що причини виникнення цінності блага- це його рідкість або недоступність.

Розвивиючи далі свою теорію, політекономісти австрійської школи дійшли висновку, що благо може мати для споживаа певну цінність лише тоді, коли воно приносить певне задоволення; таким чином було використано поняття корисності, введене Германом Госсеном (1810-1858). Аналізуючи далі поведінку споживача Бем-Баверк у “Основах теорії цінності господарських благ” підсумував і докладно виклав наукові здобуття австрійської екномічної школи. Для оцінки індивідуальної корисності він пропонує ранжувати блага за ступенем їх необхідностї і тоді гранична кориснвсть буде корисністю того найменшого за необхідністю блага, яке буде останнім у ряду благ, розвиваючи далі цю ідею він доходить висновку, що цінність блага є поєднанням корисності, яку воно має для споживаа, та його відносної рідкості.

На основі теорії корисності було виведено положення про спадаючу граничну корисність, яка прямо пов’язана із припущенням про залежність корисності від рідкості благ: при споживанні певного блага корисність кожної наступної одиниці менше ніж корисність попередньої. Тобто сукупна корсність зростає спадаючими темпами до певного рівня насичення, після досягнення якого гранична корисність дорівнює нулю або набуває від’ємного значення.

Стенлі Джевонс (1835-1882) на основі теорії корисності сформулював теорему, яка отримала пізніше його ім’я: при раціональному споживанні ступені корисності придбаних благ пропорційні до їх цін, тобто корисність блага із вищою ціною більше. Праця впливає на обмінні пропорції благ непрямо: зростання прикладання праці збільшує корисість даного блага і таким чином зменшує його граничну корисність.

Вчення про корисність мало колосальний вплив на економічну науку; спростувавши теорію трудової вартості благ, воно дало грунтовне поясненя природи цінності благ з точки зору споживача. На основі теорії спадаючої граничної корисності побудовано такий розділ мікроекономіки як аналіз поведінки споживача.

Співвідношення граничних корисностей двох благ має назву граничної норми заміни і виражає кількість одного блага, якою споживач згоден пожертвувати заради додаткової одиниці іншого блага і дорівнює співвідношенню цін цих благ (теорема Джевонса) використовується для знаходження стану рівноваги споживача. Рівновага спостерігається тоді, коли відношення корисностей та цін благ рівні між собою, тобто корисність на одиницю витрачених грошей однакова для обох благ.

Теорії граничності набули широкої популярностї та визнання серед провідних економістів свого часу, спричиняючи чималий вплив на розвиток економічної теорії. Не могли вони не зацікавити і економістів України. Так перша наукова робота всесвітньо відомого українського економіста Михайла Туган-Барановського (1865-1919) “Учение о предельной полезности хозяйственных благ, как причине их ценности” була присвячена саме використанню теорії граничної корисності, в своїй роботі він писав, що цінність блага у короткостроковому періоді визначається його пропозицією та попитом на нього, а у довгостроковому періоді треба враховувати затрати на працю. Таким чином Туган-Барановський провів синтез теорії граничної корисності та трудової вартості благ.

Інший видатний український економіст та математик Євген Слуцький (1880-1948) також зацікавився теорією граничної корисності, присвятивши цій темі роботу “Теорія граничної корисності”. Спираючись на математичне підгрунтя теорії граничної корисності Євген Слуцький пішов далі у аналізі поведінки споживача і присвятив цій темі роботу “До теорії збалансованого бюджету споживача”, у якій він проаналізував ефекти доходу та заміщення при зміні ціни блага; на основі рівняння попиту Слуцького він вивів граничний приріст попиту при зміні ціни як суму граничного приросту попиту при фіксованому “меню” , тобто фіксованому бюджеті та граничного приросту попиту за зміни доходу за умови, якщо ціна незмінна.

Теорія граничної продуктивності.

Теорію граничної продуктивності започаткував американський економіст Джордж Кларк (1847-1938), він запропонував новий підхід до вивчення політекономії з метою наближення її до точних наук, розділивши економічну теорію на статику- аналіз стану рівноваги, та динаміку- вивчення економічного розвитку.

Дотримуючись теорії граничної корисності, він дещо доробив її. “Закон Кларка” полягає в тому, що корисність благ розпадається на складові елементи, після чого цінність блага визначається сумою граничних корисностей всіх його складових. Але найважливішим його внеском до економічної науки було створення теорії граничної продуктивноті праці та капіталу, цікаво, що він та Бем-Баверк були єдиними економістами своєї доби, кому вдалось зробити вагомий внесок в економічну теорію не використовуючи знання математики.

Кларк довів,