року в Росії, загальна сума статутного капіталу комерційних банків України збільшилася на 461 млн. грн. і станови-ла на кінець року 2097 млн. грн., тоді як його еквівалент у доларах зменшився з 861 млн. до 612 млн. доларів США. Од-нак запровадження в Україні плаваючо-го курсу за умов відсутності розвинутих фінансових ринків (що не дозволяє НБУ застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку) може призвести до нестабільності валютних курсів. Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу НБУ за нинішньої си-туації змушений буде компенсувати проведенням іще жорсткішої монетар-ної політики. Відсутність в Україні фор-вардного валютного ринку перешкоджає становленню механізмів страхування курсових ризиків, що теж негативно впливає на інвестиційний процес. До того ж до забезпечення структурної трансформації в Україні глибоку девальвацію гривні не можна розглядати як альтернативний заходам державного регу-лювання інструмент стимулювання еко-номічного зростання (за рахунок збільшення експорту внаслідок перероз-поділу ресурсів на користь експортерів) через нееластичність експорту. Незважа-ючи на значну девальвацію гривні у 1998 та 1999 роках український експорт скоротився торік на 11%, у першому кварталі 1999 року — на 19%, у другому — на 17%. Надходження валютної ви-ручки на коррахунки від експорту то-варів лише за минулий рік знизилися майже на 17%. Значне падіння обсягів експорту до країн СНД, зокрема до Російської Федерації, зумовлене не так втратами від курсових різниць, як спадом вітчизняного виробництва, його високою собівартістю, низькою якістю наших то-варів, введенням нових торговельних обмежень у державах — торговельних партнерах України, посиленням конкуренції на світовому ринку, антидемпінговими роз-слідуваннями (високотехнологічні това-ри менше потерпають від цінових диспаритетів та зміни кон'юнктури на світових ринках). Товарна структура ук-раїнського експорту протягом кількох років не змінювалась, як не змінював-ся перелік товарів, що забезпечують ва-лютні надходження до країни. В основному це продовольчі товари, сировина, продукція металургії та хімічної про-мисловості, вартість яких на зовнішніх ринках падає, що змушує нарощувати їх фізичні обсяги. За таких умов пере-орієнтація експортних потоків теж є проблематичною. Насправді країни з нижчою продуктивністю, якістю та складністю праці змушені утримувати-ся на зовнішніх ринках за рахунок заниження експортних цін порівняно з національними витратами виробниц-тва, тобто більше вивозити на одиницю імпорту товарів, що призводить до не-еквівалентного міжнародного еко-номічного обміну. Таким чином, щоб економіка виграла від девальвації курсу національної валюти, необхідно мати пев-ну структуру виробництва (зокрема екс-портного) та споживання, можливості що-до заміни імпорту та зовнішні ринки збу-ту. Слід враховувати також значний рівень імпортної складової у собівар-тості українського експорту, що означає імпорт інфляції та подорожчання об-слуговування зовнішнього боргу у разі заниженого курсу гривні.
Крайньою формою фіксованих ва-лютних курсів є режим валютного бю-ро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування цен-трального банку для підтримки ліквід-ності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпо-середньо залежить вад накопичення ва-лютних резервів. Це призводить до не-гнучкості національної кредитної по-літики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від ста-ну платіжного балансу, особливо екс-порту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валю-тою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить ре-алізацію національної стратегії струк-турної перебудови. Такий валютний ре-жим запроваджено, зокрема, в Арген-тині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на викори-стання в країні іноземної валюти як за-собу платежу вона стає власне націо-нальною валютою, що вже маємо у ла-тиноамериканських країнах — Сальва-дорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).
МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ
Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокре-ма у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвесту-вання, робить проблематичним не ли-ше розширене, а й просте відтворення виробництва.
Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних сис-тем їм так і не вдалося подолати дисба-ланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Тур-кменистану, мають від'ємне сальдо тор-говельного балансу.
Дефіцит вільно конвертованої валю-ти у зовнішній торгівлі країн СНД пев-ною мірою вдалося компенсувати за ра-хунок використання національних ва-лют і бартеру.
Ще 1993 року країни СНД для роз-в'язання платіжної кризи, що виник-ла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного бан-ку (МБ), за допомогою якого плану-вали проводити багатосторонній клі-ринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було ви-значено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для вре-гулювання сальдо за кліринговими розрахунками.
Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інве-стиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комер-ційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.
Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні про-блеми врегулювання міждержавної за-боргованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інве-стиції.
Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чор-номорському банку торгівлі та розвит-ку (ЧБТР), заснованому з метою фінан-сування проектів, які становлять спільний інтерес