Відновлення інституту місцевих бюджетів у соціалістичній державі стало можливим після закінчення громадянської війни у 1921р. Основними завданнями бюджетної політики того часу було:

-звільнення державного бюджету від видатків, які могли бути про фінансовані з місцевих джерел;

-встановлення зацікавленості місцевих органів щодо збирання державних доходів, за якими робилося відрахування до місцевих бюджетів;

-зменшення державних видатків і подолання бюджетного дефіциту.

Після закінчення громадської війни і переходом до нової економічної політики, у містах відновлювалось плата за послуги і сплата податків, що потребувало підвищення ролі місцевих рад.

IX всеукраїнський з'їзд рад затвердив відокремлення місцевих бюджетів від державного. Доходи бюджетів утворювались із поступлень міських підприємств, відрахувань від державних доходів. Більш широке коло дохідних джерел сприяло зміцненню місцевих бюджетів.

До видатків відносились: асигнування на комунальне господарство, транспорт, промисловість місцевого значення, народну освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення і т. д.

Здійсненні державою заходи не змогли одразу ліквідувати дефіцит місцевих бюджетів, але разом з тим поклали початок вирішенню цієї важливої задачі, одночасно сприяючи абсолютному росту доходів місцевих бюджетів. Так, якщо в 1922 - 1923 бюджетному році вони становили 279,5 млн.крб., то в 1923 - 1924 pp. Зросли до 649,3 млн.крб.

У 1922 - 1923 бюджетному році в Україні вперше почали складатися районні бюджети: у Єкатерин ославській, Полтавській, Харківській, Чернігівській губерніях. Із наступного бюджетного року районування було проведене повністю та сформовано 701 район. Але такі нововедення ніяк не вплинули на задоволення потреб сільських жителів. Фінансування районних потреб здійснювалося за рахунок незаконних податків (дуже поширилася місцева податкотворчість). А такі категорії сільських спеціалістів, як лікар та вчителі існували за рахунок добровільних і примусових пожертвувань.

Васільєва "Місцеві бюджети в сучасних умовах" М. "Фінанси і статистика", 1987, ст.45.

У 1923 - 1925 pp. Зміцнилася доходна база місцевих бюджетів за рахунок від загальнодержавних податків. Тимчасовим положенням 1924 р. було вперше запроваджено елементи фінансового регулювання у міжбюджетних відносинах. Якщо до цього часу місцевим бюджетам виділялася допомога із загальнодержавного бюджету на покриття дефіциту (дотації), то після 1924 р. був здійснений перехід до субвенцій, надання яких провадилося лише з урахуванням економічного потенціалу територіальної одиниці, її фінансового стану, ступеня задоволення місцевих потреб. Допомоги надавалися у формі дольової участі держави у найважливіших видатках місцевих бюджетів (заробітна плата вчителів, медичного персоналу, ветеринарних працівників, агрономів тощо).

У 1924 р. в основному відбулося оформлення системи місцевих бюджетів, які поділялися на 3 основні групи залежно від покладених на них завдань і механізму бюджетного регулювання:

1) регулюючі бюджети (губернські, обласні, республіканські, окружні тощо);

2) міські бюджети (усіх міст);

3) низові бюджети (волосні, районні, сільські).

Для посилення дохідної бази місцевих бюджетів місцевим радам надавалося право впроваджувати, згідно з законодавством республік, ще такі місцеві податки і збори:

-податок із будівель;

-податок із вантажів, що привозились та ввозилися залізничним та водним транспортом;

-податок із біржових угод;

-податок на золото- і платинопромислові підприємства.

Подальше становлення системи місцевих бюджетів пов'язало із розвитком міських бюджетів. В 1928 р. були затвердженні основні положення про організацію в країні місцевих рад, які передбачали створення самостійних бюджетів по всіх містах. Радам передавались дохідні джерела, які сприяли б

бездефіцитному складанню бюджету, надавалось право встановлювати місцеві податки і збори. Поступлення по зазначених джерелах доходів передбачалось направляти безпосередньо до міських бюджетів, що дозволяло розширити діяльність міських рад.

Низовою ланкою бюджетної системи є сільські бюджети. Надаючи все більшого значення підвищенню ролі сільських рад в лютому 1930 р. затверджено основні положення про організацію сільських рад, які передбачались створення в кожній з них самостійних бюджетів, необхідних для забезпечення адміністративних, господарських і культурних потреб місцевого значення.

Отже, упродовж 20 х років в СРСР відбулося становлення інституту місцевих бюджетів, організаційно оформилися їхні найважливіші види відповідно до вдосконалення адміністративно - територіального поділу країни і постійно зростаючих завдань місцевих рад, визначилася дохідна база місцевих бюджетів, напрямки використання коштів, відлагоджувалася система міжбюджетних відносин та бюджетного регулювання.

В дохідну частину бюджетів зараховувались: неподаткові доходи на майно і підприємств місцевого значення, місцеві податки і збори, які стягуються на території сільських рад, державних доходів розміри яких визначаються відповідно райфінвідділами, а також відрахування від реалізованих на території сільської ради державних позик в розмірах, визначених для кожної позики при її наданні.

Таким чином, в низових бюджетах зосереджувались видатки на фінансування господарських і культурних потреб сільських рад, одночасно встановлювались їх дохідна база, що сприяло перетворенню сільських бюджетів у фінансовий важіль господарського і культурного будівництва на селі.

Постійно зростаючі потреби сільського населення в освіті, охороні здоров'я, будівництві та ремонті доріг, мостів, ветеринарному обслуговуванні

наштовхувалися на обмеженість коштів місцевих бюджетів і спонукали до встановлення власних місцевих податків і зборів.

Разом з тим, незважаючи на заходи, які приймались для зміцнення низової ланки бюджетної системи, в виконанні сільських бюджетів проявляються недоліки. Основний дохід - с/г податок, який поступав в IV кварталі і це викликало ряд труднощів у фінансуванні поточних заходів. Не приділялось необхідна увага правильній організації роботи по складанню сільських бюджетів.

На формуванню інституту місцевих бюджетів значний вплив мала податкова