Взагалі поняття світового господарства виходить з поняття міжнародної економіки. Через це сутність і функціонування міжнародної економіки можна пов’язувати з світовим господарством.

У сучасному світовому господарстві знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку .

Оскільки глибинною основою міжнародної економіки є загальнолюдскі соціально-економічні цінності, то передусім треба визначити їх .

До основних загальнолюдскіх соціально-економічних цінностей, що є здобудком цивілізаційного розвитку в усьому світі, належать: сім’я та її домашнє господарство; держава та її економічна політика як чинник зростання суспільного багатства; товатно-грошові видносини, що поєднують в єдину суперечливу господарську систему сім’ї, держави, упругування їх; власність, що визначає стан як окремої людини, так і держави у світі. На грунті цих цінностей відбулося становлення та подальший розвиток світового господарства .

Від часів зародження держави спостерігається взаємозв’язок політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень світових господарських зв’язків .

Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв’язків між людьми (народами, країнами ) у вигляді суспільного ( міжнародного ) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а його середовище-ринок - визначає ефективність виробів, ціну їх, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в конкурентній бородьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників до зниження ідивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв’язаного і цілісного світу мірою суспільно-необхідного рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень .

Я вважаю, що основу будь-якої економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підгрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного співробітництва, ефективного засвоєння загальнолюдського досвіду ведення господарства .

Становлення міжнародних економічних зв’язків завжди грунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом домінуючих позицій у виробництві.

На мою думку, також широкий розвиток підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних економічних зв’язків і утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує пеного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного устрою як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих працівників – вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей .

Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV-XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва (на півночі Італії та у Нідерландах), білішісь продукції якого надходила на зовнішні ринки; потім широко охопили Англію, Францію та інші країни, які з розвитком нової економічної системи зазнавали бурхливих соціальних і політичних революцій, що сприяли формуванню нового громадянського суспіліства .

Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте шлях до перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав торувати з прмисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне виробництво (XVI-XVIIIcт.), велике машинне виробництво (XVIII-XXст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX-початок XX ст.) історично завершується формування світового господарства . [ 3,430 ]

Отже, якщо перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого визначається удосконаленням засобів праці, пргресом у використанні результатів науки і техніки, запровадженні нових технологій, то умовою становлення світового господарства є історична еволюція інституту сім’ї, держави і власності, зцементованих розвитком товарно-грошових відносин, переходом їх функціонування з сфери обігу виробництва. Основні етапи розвитку світового господарства наведено у додатку.

1.2. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА .

Поряд з економічними закономірностями та економічною інтеграцією, розвиткові світового господарства притаманні й економічні закони .

Міжнародний поділ праці мжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, на мою думку, грунтується на спеціалізації цілих сфер суспільного виробництва, частковий – на предметній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв’язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену прдукцію.

У зв’язку з цим у прцесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі та тісні зв’язки між підприємствами, які кооперуються. Причому ці зв’язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку.

Це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах