аспекті найбільш загрозливою для України є не просто конкурентноспрможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн – через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень.
Я вважаю, що для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конурентноспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:
значні запаси деяких корисних копалин;
наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);
високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;
вигідне транспортно-географічне положення;
наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;
Поряд з тим можна відзначити і ряд недоліків:
несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентноспроможність на ринках капіталу;
несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);
відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях еконміки- через високий рівень монополізму. [10,69]
Cеред проблем, пов’язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, треба виділити такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.
Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов’язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.
Мені здається, що для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними приоритетними завданнями, які покликані розв’язати іноземні інвестиції, є:
структурна реформа економіки;
технологічне оновлення виробництва;
виробництво товарів широкого споживання;
подолання залежності країни від імпорту.
Слід також зазначити, що цілі інвесторів, які зявляються на відчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощенного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Конкурентноспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток відчизняного виробництва товарів в Україні. Отже, без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ПІІ сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо, але покладатись на них як на чинник економічного розвитку немає ніякого сенсу.
Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчім від рівня 19 – 25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.
Незважаючи на певні позитивні середовищні фактори, Україна на сьогодні є інвестиційно непривабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмінною ознакою є падіння інвестиційного рейтингу нашої держави, поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках (багатьх центрально- та східноєвропейських країн). Якщо в 1991 –1992 рр. Україна посідала 1-е місце серед колишніх республік СРСР і 138-е – в загальносвітовому рейтингу, то у 1993 – 1994 рр. – відповідно, 7-е і 147-е місця.
Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її певну позитивну динаміку розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. дол. іноземних інвестицій, або майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. Як видно з таблиці 1, за 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р. – 3,4, за 1996 р. – 6,4 і за 1997 р. – 9,4 раза. [11,70]
Таблиця 1
Загальний обсяг ПІІ в Україну за 1 січня 1994 р. –
1 січня р. 1998
(млн. дол.)
ПЕРІОДИ | ПІІ
На 1 січня 1994 р. . . . . . .
На 1 січня 1995 р. . . . . . .
На 1 січня 1996 р. . . . . . .
На 1 січня 1997 р. . . . . . .
На 1 січня 1998 р. . . . . . . | 219,3
366,9
750,0
1399,6
2053,8
Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов’язане з особливостями інвестиційного клімату України. Заінтересованість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості, що видно на таблиці 2.
Таблиця 2
Динаміка