і були затверджені відповідними компетентними органами державної виконавчої влади України. Тому одним з найважливіших завдань Мін'юсту стало створення такої системи контролю, за якої проходження проектів нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам УПС, має стати неможливим.
Для вирішення цієї проблеми Мін'юст працює у двох напрямках, а саме:
запровадження ефективного механізму контролю за відповідністю УПС проектів нормативно-правових актів, що розробляються центральними органами виконавчої влади;
підвищення рівня кваліфікації та спеціальних знань, зокрема щодо імплементації УПС, представників центральних органів виконавчої влади України, що відповідають за підготовку нормативно-правових актів.
Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ
Для України ЄС є взірцем зони свободи, безпеки та справедливості, створення якої проголошено як одна з головних цілей Амстердамської угоди. Не випадково одним із важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ, що підтвердила і Спільна Стратегія ЄС щодо України, схвалена на Гельсінському самміті Європейської Ради в грудні 1999 року, яка визначає розвиток співробітництва в цій сфері юстиції як один з напрямків побудови демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.
Питання, що належать до сфери юстиції та внутрішніх справ, є настільки важливими, складними та актуальними, що давно вийшли за межі національних суверенітетів. Їх вирішення можливе лише в тісній співпраці між усіма європейськими країнами. Зокрема це такі проблеми, як боротьба з нелегальною міграцією, "відмиванням" коштів, здобутих злочинним шляхом, торгівлею людьми та наркобізнесом, а також митне співробітництво та правова допомога в кримінальних справах.
У розбудові демократичної, соціальної, правової держави найважливішу роль покликана відігравати судова влада. Це можливо лише за умови здійснення судово-правової реформи в Україні. Мета цієї реформи - утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина шляхом відновлення її верховенства в правозахисній діяльності та поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають на території України.
Нова Конституція України піднесла роль суду на той рівень, на якому він має бути в правовій державі. З її прийняттям створено всі передумови для розбудови незалежної судової влади, яка покликана захищати права і свободи людини і громадянина.
У цьому зв'язку важливим є залучення України до діалогу в рамках ЄС з питання приєднання до міжнародних конвенцій та інших правових інструментів, що регламентують сферу юстиції та внутрішніх справ ЄС, у т.ч. у рамках фінансованих за програмою GROTIUS заходів, відкриття центру підготовки суддів в рамках існуючого проекту ТACIS, поширення на Україну дії проекту UNDCP-PHARE з питань удосконалення законодавчої бази для Балканських країн.
Лише за умови комплексного застосування зазначених заходів, тісної співпраці з відповідними органами країн Євросоюзу стане можливим досягнення найголовнішої мети України - побудови правової держави з неухильним дотриманням законності та правопорядку в ній.
Україна багато уваги приділяє питанню розвитку двостороннього співробітництва між судовими та правоохоронними органами європейських країн. Двосторонні договори про правову допомогу в кримінальних справах укладені з більшістю європейських країн, зокрема з Угорською Народною Республікою, Фінляндською Республікою, Республікою Кіпр, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою.
У відносинах з багатьма європейськими державами діють конвенції Ради Європи з питань кримінального судочинства, а саме:
Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);
Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);
Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами (1964 р.);
Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.) та Додатковий протокол та Другий додатковий протокол до неї;
Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) і Додатковий протокол до неї.
Останнім часом у зв'язку з надзвичайно складним економічним становищем багатьох азіатських та африканських країн, що потерпають від бідності, голоду, безробіття, боротьби владних кланів, проблема нелегального переправлення осіб через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Нелегальна міграція поступово структурується, ставиться під жорсткий контроль національних та міжнародних злочинних угрупувань, трансформується у кримінальний бізнес - контрабанду "живого товару", який за своєю прибутковістю посідає третє місце після контрабанди наркотиків та торгівлі краденими автомобілями. Залежно від довжини маршруту та складу сім'ї нелегальні мігранти сплачують організаторам від 2-3 до 20 тис. доларів США.
Важливо підкреслити, що питома вага нелегальних мігрантів, затриманих прикордонниками на східному кордоні України, постійно зростає, що свідчить про поступове налагодження тут адекватного прикордонного контролю.
Наслідки нелегальної міграції для держави досить серйозні. Значна частина нелегальних мігрантів прибувають із країн, де активно діють міжнародна наркомафія та терористичні організації. Це дає змогу припускати можливість використання каналів переправлення людей для транзиту наркотиків, зброї, виведення бойовиків, створення опорних баз терористів тощо. Країни-постачальники мігрантів є місцями розповсюдження таких загалом не типових для України небезпечних інфекційних захворювань, як малярія, лептоспіроз, дизентерія, інші.
Стратегія протидії нелегальній міграції визначена Указами Президента України від 17.09.96 № 837 "Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки" та від 09.02.99 № 4 "Питання імміграційного контролю", деталізована Програмою боротьби з нелегальною міграцією на 1999-2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.99 р. № 273.
Для України в цій сфері пріоритетними заходами, спрямованими на докорінне поліпшення ситуації, є:
закінчення робіт з організаційно-правового оформлення східних кордонів України, яке суттєво ускладнюється залишенням Російською стороною поза увагою ініціативи щодо підписання двосторонньої Угоди про приймання-передання осіб, які незаконно перетнули спільний державний кордон;
фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів у разі їх відмови самостійно залишити територію України через відсутність коштів, яке неможливе виключно за рахунок державного бюджету України;
створення пунктів збору та утримання нелегальних мігрантів