До складу великого економічного району «Південна Фінляндія» входять два підрайони - Південно-Західна Фінляндія й Озерний край.

Південно-Західна Фінляндія — район старої культури, найбільш заселений район і найбільш розвинутий в промисловому та соціально-економічному відношенні загалом. Тут розташовані найважливіші міста країни - Гельсінкі, Турку, які є водночас її найбільшими індустріальними та культурними центрами. Південно-Західна Фінляндія - історичне і політичне ядро країни. Площа району становить менше четвертої частини території країни. В його межах зосереджено понад 3/5 населення і випускається більше, ніж 2/3 промислової продукції. Промисловість спеціалізується на машинобудування: тут випускається 4/5 продукції цієї галузі Фінляндії. Сільське господарство спеціалізується на молочно-м'ясному тваринництві, вирощуванні зерна, цукрового буряка, приміському овочівництві. У Південно-Західній Фінляндії переважають великі фермерські господарства. На побережжі розвинуте рибальство.

Озерний край — серце Фінляндії з унікальною аттрактивністю природноресурсного потенціалу завдяки величезній кількості мальовничих озер. Найбільшими промисловими центрами цього району є міста Тампере, Лахті. Озерний край займає майже четверту частину країни. В його межах мешкає приблизно четверта частина населення. Підприємства району випускають майже четверту частину промислової продукції. Саме в цьому районі надзвичайно багато озер. На берегах найбільших озер розміщені містечка. Між ними вздовж звивистих доріг розкидані хутори. В Озерному краї розташована більшість підприємств лісопереробної промисловості. В районі добувають мідь та інші кольорові метали в одному з найбільших родовищ Оутокумпу, розташованого на сході Озерного плато. Ведеться розробка і мідно-нікелевих руд родовища Коталахті. Фермерські господарства займаються переважно тваринництвом, лісорозведенням і лісопереробкою.

Великий економічний район «Північна Фінляндія» називають часто Лапландією.

Лапландія — оленярський край. Найбільші міста - Оулу, Лаппі. Площа Лапландії наполовину розташована за полярним колом. Район багатий лісом, рудами чорних і кольорових металів. Він найменше заселений. У Лапландії добре збереглися природні ландшафти у зв'язку з слабкою господарською діяльністю.

В найближчій перспективі пропорції в економічному розвитку Північної і Південної Фінляндії збережуться. Однак диференційований економічний розвиток окремих провінцій Південної Фінляндії зумовить можливість появи і виділення тут нових економічних підрайонів і центрів.

Географічно-історична довідка

За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.

Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.

У I-II ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.

У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.

В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.

В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східннх границь Ботнічної затоки.

Понад 600 років тривало шведське панування у Фінляндії. Протягом цього періоду тут вкоренилися шведське право і суспільних устрій, який не знав феодалізму. Тому фінляндські селяни зуміли зберегти вільний дух і особисту свободу. Однак увесь цей час шведські магнати грабували фінляндську землю.

З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. Розширивши свою територію навколо Балтики, Швеція змогла відсунути східний кордон Фінляндії далеко на схід. Звичайно, цьому сприяла й слабкість Росії. Оскільки на високі посади в Фінляндії призначалися переважно шведи, відбулося активне проникнення шведської культури на територію країни, в тому числі у найвіддаленіші райони.

У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці.