У 1809 р. після смерті Карла ХIII, у якого не було дітей, рід Гольдштейн-Готторп, якому призначено було стати останньою шведською королівською династією, припинив своє існування. Швеція знову встала перед проблемою вибору престолонаслідника. В умовах війни, що почалася, між Францією й Англією для збереження нейтралітету, якого Швеція намагалася дотримувати після укладання миру в 1809 р., і щоб уникнути війни з Наполеоном кращим політичним рішенням було обрання королем французького маршала Жана Батисту Бернадота, що був, по деяким даним, всановленний Карлом XIII. Він отримав ім'я Карл ХIV Йохан. Усупереч надіям шведів з його допомогою відвоювати в Росії Фінляндію, новий король пішов на зближення з царем Олександром I.

Останніми бойовими діями шведів були короткі війни з Данією і Норвегією за приєднання Норвегії до Швеції (Шведсько-норвезька унія - 1814-1905 р.). Починаючи з 1814 р. Швеція не брала участь у воєнних діях. У період Першої світової війни Швеція оголосила нейтралітет, зумівши зберегти його і під час Другої.

У 1952 р. Швеція, Данія, Норвегія й Ісландія утворили Північну раду.

У 1995 р. Швеція стала повноправним членом Європейського Союзу, заявивши таким чином, що головний принцип нейтралітету в зовнішній політиці замінений орієнтацією на загальноєвропейське співробітництво. У наші дні більшість шведів мешкає в містах і працює в сфері обслуговування або промислового виробництва. Шведський уряд славиться своїм справедливим ставленням до трудящих. Середня заробітна плата в цій країні дуже висока, і у відпустках шведи витрачають більше грошей, ніж жителі будь-якої іншої країни миру.

Державність

Історія сучасної шведської державності почалася з прийняття 1809 р. пер-шого конституційного акта — так званої форми правління. Цей акт іноді на-зивали конституцією, хоча відповідну значущість за змістом і юридичною формою мали й деякі інші акти, введені в минулому столітті. Це акти про престолонаслідування (1810 р.), про свободу друку (1812 р.) і про парламент (1810 р.). Усі вони були прийняті парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів. Саме сукупність згаданих чотирьох актів, на думку офіційних кіл, утворювала те, що було первісною конституцією Швеції. З часом більшість із цих актів кілька разів змінювалася і доповнювалася, однак складові конституції Швеції номінальне залишалися тими ж. На сьо-годні чинну Конституцію цієї держави складають прийняті парламентом у лютому 1974 р. “Форма правління”, “Акт про парламент” і “Акт про свободу дру-ку”. Саме цей рік вважається роком прийняття Конституції Швеції, четвер-тою складовою якої є “Акт про престолонаслідування” 1810 р. зі змінами і до-повненнями.

За змістом Конституції прийнятою формою державного правління у Швеції є парламентарна монархія. При цьому конституційні повноваження монарха є вужчими у порівнянні з повноваженнями глав держав інших європейських монархій.

Органом законодавчої влади є однопалатний парламент — Риксдаг, до складу якого входить 349 депутатів. Члени парламенту обираються шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки. На парламентських ви-борах застосовується пропорційна система. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права однаковий і становить 18 років. Головною функцією Риксдагу є законотворчість. Право законодавчої іні-ціативи належить, насамперед, членам парламенту і уряду. Характерним є те, що глава держави не наділений навіть номінальним правом вето на зако-ни, прийняті Риксдагом. До цього слід додати, що промульгацію (санкціону-вання) законів здійснює не монарх, а глава уряду: закони набувають сили після підписання Прем'єр-міністром. Конституція передбачає існування так званої альтернативної законотворчої сфери, яка охоплює коло питань, з яких повноваження Риксдагу можуть бути передані (делеговані) уряду. Сам уряд може передати (субделегувати) відповідні повноваження адміністратив-ним органам. Окрім бюджетних повноважень, важливими є повноваження Риксдагу у сфері контролю за діяльністю уряду і органів виконавчої влади в цілому. До-сить традиційними формами парламентського контролю можна вважати інтерпеляцію і обговорення на сесії урядової політики. Контроль за урядом здійснює також одна із постійних комісій Риксдагу, що має назву конститу-ційної.

На увагу заслуговує діяльність так званих омбудсманів — уповноважених парламенту з питань захисту прав людини. Її слід також віднести до форм парламентського контролю за органами виконавчої влади. Більше того, — здійснюваний омбудсманами контроль є досить широким за характером і поширений на суди і органи місцевого самоврядування. Знаменно, що саме Швеція є «батьківщиною» інституту омбудсмана: він уперше виник тут ще на початку XVIII ст. На сьогодні Риксдаг строком на чотири роки обирає чо-тирьох омбудсманів, кожен з яких займається контролем в окремій сфері публічної діяльності (один із них контролює так звану військову адмініс-трацію). Усі омбудсмани наділені правом законодавчої ініціативи в Рикстазі, що в цілому є нехарактерним для інших країн, де функціонує відповідний державний інститут.

Главою держави є монарх - Король. Як зазначалося, його повноваження у владній сфері, по суті, зведені нанівець. Зокрема, Король повністю відсто-ронений від участі у формуванні уряду.

Виконавчу владу здійснює уряд — Кабінет Міністрів, «Уряд керує державою. Він несе відповідальність перед Риксдагом». Процедура формування уряду починається з того, що на сесії Риксдагу обирають главу уряду за пропозицією голови самого парла-менту. При цьому голова Риксдагу виходить з реальної розстановки партій-но-політичних сил, що склалася у парламенті. Прем'єр-міністр визначає склад уряду, члени якого мають бути затверджені Риксдагом. Риксдаг може відправити уряд у відставку, висловивши йому вотум недовіри. З іншого бо-ку, за певних умов уряд може прийняти