Реферат

на тему:

"Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю"

Поняття комерційної таємниці

"Комерційні таємниці" віднесені Цивільним кодексом України (ст. 420) до об’єктів права інтелектуальної власності. Іншою статтею кодексу (ст. 177) до об’єктів цивільних прав включені "результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація". Якою ж є правова природа комерційної таємниці та інформації, що її становить?

Комерційною таємницею, відповідно до статті 505 Цивільного кодексу України (ЦКУ), є "інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію". Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Отже, вітчизняним законодавством комерційну таємницю віднесено до інституту т.зв. права інтелектуальної власності, тобто сукупності виключних прав на нематеріальні об’єкти, що є результатом інтелектуальної діяльності, у тому числі творчої, та інших прирівняних до них об’єктів. Права на комерційну таємницю є різновидом прав інтелектуальної власності (виключних прав). При цьому комерційна таємниця ототожнюється із самою інформацію і не розуміється як правовий режим захисту такої конфіденційної інформації. Відповідно, для означення самого правового режиму слід вживати термін "виключні права (права інтелектуальної власності) на комерційну таємницю".

Українське законодавство (що властиво й іншим країнам та окремим міжнародним актам) містить положення щодо захисту комерційної таємниці також в нормативно-правових положеннях, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції . При цьому до дій, що являють собою недобросовісну конкуренції, відноситься "неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці". Але в контексті характеристики правового режиму комерційної таємниці захист від недобросовісної конкуренції слід розглядати лише як один із способів захисту прав на комерційну таємницю, що не змінює її сутності.

Ознаки комерційної таємниці

Систему характерних рис, ознак комерційної таємниці можна поділити на кілька груп: 1) ті, що стосуються властивостей самого об’єкту; 2) ті, що відносяться до умов його правової охорони; 3) та інші.

1) Нематеріальність: 1. Комерційній таємниці властиві всі ознаки нематеріального об’єкту – можливість одночасного використання необмеженим колом осіб, відсутність фізичної амортизації тощо. 2. Має значення зміст, сутність нематеріального об’єкту, тобто самі відомості, які становлять комерційну таємницю, а не форма їх зовнішнього представлення (на відміну від авторського права). Тобто комерційна таємниця є об’єктом виключних прав, для якого визначальним є сутність результату інтелектуальної діяльності. Відповідно, об’єкт, який має цінність у силу своєї сутності, а не форми, може бути створений повторно, незалежно від першого творця, іншою особою. Тому для встановлення правової охорони необхідні спеціальні заходи з відокремлення об’єкту.

Результат інтелектуальної діяльності: від інформації, що становить комерційну таємницю, не вимагається, щоб вона являла собою обов’язково результат творчої діяльності (остання є різновидом інтелектуальної діяльності та передбачає створення якісно нового об’єкту), як це наприклад необхідно для винаходу.

Конфіденційність інформації, що становить комерційну таємницю: Інформація, на яку правомірно поширено режим комерційної таємниці, є різновидом конфіденційної інформації. Остання, у свою чергу, протиставляється за режимом доступу відкритій інформації.

Слід відзначити невдалу класифікацію, що міститься в Законі України "Про інформацію", та виділяє за режимом доступу відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Інформація з обмеженим доступом "за своїм правовим режимом" поділяється Законом на конфіденційну ("відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов") та таємну інформацію ("інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі"). За цією класифікацією, відомості, що становлять комерційну таємницю, можуть бути віднесені до обох різновидів "інформації з обмеженим доступом". Очевидно, що Закон "Про інформацію" потребує перегляду, зокрема, у частині класифікації видів інформації з обмеженим доступом.

2) Ознаки комерційної таємниці, що властиві їй в силу самої сутності об’єкту, обумовлюють особливі умови надання об’єкту правової охорони. Цими умовами є: відсутність загальновідомості, відсутність загальнодоступності, оборотоздатність, відсутність потреби реєстрації об’єкту

Відсутність загальновідомості полягає в тому, що інформацією володіє обмежене коло осіб, хоча й не обов’язково одна особа. Однією і тією ж інформацією або навіть аналогічною інформацією можуть одночасно володіти декілька осіб – але визначальним є те, щоб коло цих осіб було обмеженим. Ця умова виконує також функцію відокремлення об’єкту, що є необхідним для його економічного обігу. Саме незагальновідомість є вихідною для встановлення охорони змістовного об’єкту, яким є комерційна таємниця, за відсутності його спеціальної реєстрації.

Ця ознака вказує також на особливості суб’єктів права на комерційну таємницю. По-перше, оскільки змістовний нематеріальний об’єкт може бути створений незалежно одна від одної кількома особами і за відсутності реєстраційної системи закріплення права, первинне право на один і той же (або аналогічний) об’єкт може одночасно належати кільком особам. Інакше кажучи можлива множинність правоволодільців на один і той же об’єкт нематеріального характеру . По-друге, якщо є допустимим закріплення первинного майнового права на об’єкт за кількома особами, то відсутнє право авторства на цей об’єкт. Жоден із суб’єктів не має права авторства, яке як абсолютне право може належати лише одній особі. Відповідно, підставою