кінці 1998 р. уряд і НБУ перед загостренням проблем, пов'язаних із необхідністю виплат за зовнішніми і внутрішніми зобов'язаннями держави. Особливо це питання ускладнювалось у зв'язку зі зростанням дефіциту платіжного й торговельного балансу і необхідністю знаходження нових джерел для його покриття. Структура фінансування дефіциту платіжного балансу зазнала значних змін. Україна втратила таке джерело фінансування як залучення коштів через державний ринок цінних паперів, при цьому, навпаки, крах ринку ОВДП змушував шукати кошти для покриття заборгованості за державними цінними паперами, тому уряд України вийшов на зовнішній борговий ринок з метою розміщення облігацій зовнішньої позики, таким чином було залучено коштів на суму 1,1 млрд. дол. США. Завдяки підписанню угоди між урядами України та Російської Федерації про взаємні розрахунки й домовленості влітку 1999 року між Президентом України Л.Д. Кучмою та Прем'єр-міністром Росії С.В. Степашиним вдалося дещо пом 'якшити проблему української заборгованості за енергоносії. Але ця проблема знову загострилася в кінці 1999 - на початку 2000 року, коли перед Україною постала дилема: реструктуризація зовнішнього державного боргу чи оголошення дефолту і втрата економічної підтримки міжнародних фінансових інститутів.
Традиційним джерелом фінансування дефіциту для України залишаються прямі інвестиції та приватні трансферти, за рахунок яких у 1998 році профінансовано дефіциту на 12 і 13 % відповідно. Джерелом покриття дефіциту платіжного балансу також стали офіційні валютні резерви НБУ. Зменшилися можливості валютних надходжень від експорту товарів, який скоротився на 11 %, в основному за рахунок звуження торговельних відносин із країнами СНД і Балтії. Економічна та фінансова криза в Росії, яка залишається головним торговельним партнером України, значно зменшила обсяги українського експорту. Надходження валютної виручки на кореспондентські рахунки від експорту товарів знизилися за рік майже на 17 %3.
Українська економіка і кредитоспроможність банківської системи значною мірою залежать від взаємовідносин із міжнародними фінансовими організаціями. У кінці 1998 року загострилася
3 Платіжний баланс України за 1998рік (Видання НБУ). - С. 4-5.
8
проблема необхідності сплати заборгованості за позиками міжнародних фінансових інститутів. Аналіз фінансового стану України визначає можливість виплати за цими заборгованостями лише за умови реструктуризації або покриття їх за рахунок нових запозичень. При цьому стан економіки, дієвість ринкових реформ є основним критерієм, який визначає відношення міжнародних фінансових інститутів до України. Так, 17 березня 1998 року Світовий банк відклав розгляд двох проектів для України - розвитку підприємництва і розвитку фінансового сектору - на загальну суму 600млн. дол. СІЛА. Головною причиною стали певні протиріччя між Україною та МВФ у рамках виконання програми "8іапо1-Ьу". На думку представників МВФ і Світового банку, українська сторона (як правило, це стосується законодавчої влади) не завжди послідовна в реалізації спільних програм, пов'язаних із трансформацією економіки, а монетарна політика НБУ суперечить деяким прийнятим законодавчим актам.
Суттєвим фактором для України, який впливає на ефективність грошово-кредитної політики, є значний вплив політичного чинника на прийняття й реалізацію конкретних економічних програм, особливо це проявляється в період проведення виборчих кампаній. Політична невизначеність у такі періоди значно зменшує привабливість українського ринку для іноземних інвесторів, що є дестабілізуючим фактором грошово-кредитної системи країни. Постійні коливання надходжень іноземного капіталу на кредитний ринок України не дають змоги НБУ проводити цілеспрямовану й ефективну політику.
Враховуючи труднощі економічної ситуації, в якій опинилась Україна в кінці 1998 року, НБУ проводить грошово-кредитну політику, основним завданням якої є стабілізація грошового і кредитного ринків та можливість використання їхнього стабілізуючого впливу на реальний сектор економіки. Перш за все це проявилося в заходах боротьби з дестабілізацією цін на кредитні ресурси, у збільшенні кредитоспроможності комерційних банків при одночасному підвищенні їхньої ліквідності. Система банківського нагляду й контролю з боку НБУ підвищила ефективність системи страхування вкладів, що призвело до збільшення їхніх обсягів. Відбулися позитивні зміни і в структурі пасивів та активів комерційних банків, зросла частка залучених коштів населення й підприємців та частка надання кредитів у виробничу сферу.
Національним банком України проводиться політика стабілізації облікової ставки і норми резерву, при цьому відмова від активного використання ринку державних цінних паперів у грошово-кредитній політиці значною мірою вплинула на стабілізацію грошово-кредитного ринку. Як показала практика широкого застосування ОВДП у регулюванні грошово-кредитного ринку в 1997- 1998 рр., їхня слабка забезпеченість і високий ступінь залежності від показників фінансового стану держави, якщо й можуть використовуватись як фактори стабілізації, то тільки на дуже короткий період, на довгострокових етапах використання їх давало негативні наслідки. Сьогодні зростає посилення поєднання монетарної
політики НБУ з фіскальною політикою держави, що дає можливість врахувати реальний стан грошово-кредитного і фінансового секторів з метою вироблення спільної програми економічного зростання.
Основна мета грошово-кредитної політики НБУ в 1999 році була пов'язана з необхідністю подолання кризових явищ у грошово-кредитній сфері, забезпечення стабільності національної валюти, внутрішніх цін та стабільності грошово-кредитного ринку. Пріоритетними сферами грошово-кредитної політики НБУ можна визначити: 1) кредитну політику; 2) регулювання грошової маси; 3) валютну політику; 4) банківський нагляд і контроль.
Грошово-кредитна політика НБУ передбачає:
- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси;
- забезпечення рівня купівельної спроможності національної валюти, який би дав змогу збалансувати інтереси держави та інших суб'єктів господарської діяльності;
- стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему;
- збільшення обсягів кредитування вітчизняних виробників через інтенсифікацію кредитної активності комерційних банків;
- підтримання НБУ ліквідності комерційних банків через систему рефінансування, а також через здійснення банківського нагляду й контролю.
Кредитний ринок є похідною грошового ринку, тому будь-яка активізація на