Однак, споживачі в обох країнах хочуть мати як каву, так і пшеницю. Спеціалізація породжує потребу в торгівлі чи обміні цими двома продуктами. Якими ж будуть умови торгівлі? В якому міновому відношенні США і Бразилія стануть торгувати пшеницею і кавою? Оскільки в Сполучених Штатах 1П=1К, то вони повинні отримати більше 1т кави за кожну тону пшениці, що експортується. В противному випадку США не виграє від експорту пшениці в обмін на бразильську каву. Іншими словами, США повинні отримати вищу ціну (більше кави) за свою пшеницю на світовому ринку, у порівнянні з тим, що вони отримали б всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною. Аналогічно цьому, оскільки для Бразилії 1П=2К, вона повинна мати можливість одержувати 1т пшениці, експортуючи менше 2т кави. Бразилія повинна мати можливість платити більш низьку ціну за пшеницю на світовому ринку, ніж всередині країни. В противному випадку вона не побажає брати участь у міжнародній торгівлі. Таким чином, можна бути впевненим, що коефіцієнт міжнародного обміну, чи умови торгівлі, будуть знаходитися між 1П=1К і 1П=2К. Але де точніше в цих межах буде знаходитися коефіцієнт світового обміну? Це питання надзвичайно важливе, оскільки коефіцієнт обміну визначає, яким чином вигоди від міжнародної торгівлі розподіляються між двома країнами. В кінцевому результаті, Сполучені Штати віддадуть перевагу рівню, близькому до 1П=2К. Американці хочуть отримати більше кави за кожну тону пшениці, яку вони експортують. Точно так же для Бразилії буде бажаний рівень, близький до 1П=1К. Бразилія буде прагнути вивезти якомога менше кави за кожну тону пшениці, яку вона одержує в обмін.

Фактичний коефіцієнт обміну, що розташується між верхньою і нижньою межами, залежить від співвідношення світового попиту на ці товари і їхні пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на каву нижче його пропозиції, а попит на пшеницю значно вище пропозиції, то ціна на каву буде нижчою, а ціна на пшеницю - вищою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близько до рівня 1П=2К, якому віддадуть перевагу США. При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт встановиться близько до рівня 1П=1К, найбільш сприятливого для Бразилії.

2. Вільна торгівля.

На сучасній мові питання про вільну торгівлю зводиться до наступного переконливого висновку. Завдяки вільній торгівлі, що базується на принципах порівняльних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічний знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може виробляти певні товари з різними реальними витратами. Кожна країна повинна виробляти ті товари, витрати виробництва яких відносно нижчі витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких в країні вищі відносно інших країн. Якщо кожна країна буде діяти таким чином, світ може в повній мірі використовувати переваги географічної і людської спеціалізації. Тобто світ - і кожна окрема країна, що торгує - може отримати більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими вона володіє. Протекціонізм - бар'єри на шляху вільної торгівлі - зменшують або зводять нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони повинні перенести ресурси з ефективного їхнього використання на неефективне в цілях задоволення своїх різноманітних потреб.

Побічна вигода від вільної торгівлі полягає в тому, що остання стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Зросла конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з більш низькими витратами. Це також змушує запроваджувати нововведення і тримати руку на пульті технічного прогресу, підвищуючи якість продукції і використовуючи нові методи виробництва, й таким чином сприяти економічному зростанню. Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш широкого асортименту продукції. Причини, по яким слід віддати перевагу торгівлі, по суті, ті ж самі, по яким необхідно стимулювати конкуренцію. Тому немає нічого дивного в тому, що більшість економістів оцінює вільну торгівлю як економічно обгрунтоване явище.

3. Торгівельні бар'єри.

Незважаючи на всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, в дійсності на цьому шляху стоїть велика кількість бар'єрів:

- Мито. Мито є акцизним податком на імпортні товари; воно може вводитися з метою одержання доходів чи для захисту. Фіскальне мито, як правило, застосовується по відношенню до виробів, що не виробляються всередині країни. Ставки фіскального мита в основному не великі, їхньою метою є забезпечення бюджету податковими надходженнями. Протекціоністське мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча протекціоністське мито, як правило, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товару, воно все ж таки ставить іноземного виробника у невигідне конкурентне становище при торгівлі на внутрішньому ринку.

- Імпортні квоти. З допомогою імпортних квот встановлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, аніж мито. Незважаючи на високе мито, певний виріб може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну кількість.

- Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення неоправданих стандартів якості продукції і його безпеки або просто бюрократична заборона в митних процедурах. Так, Японія і європейські країни вимагають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так вчинила Великобританія, заборонивши імпорт вугілля.

- Добровільні експортні обмеження. Вони є